Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ПОМИНКИ НА БАВНД-БРУКУ Плакало небо і зорі тремтіли за чорними хмарами — це ж були поминки — у Провідну Неділю Христового Воскресення, 15-го травня в Бавнд-Бруку. Мені хотілось, щоб свічі горіли в наших серцях і щоб ми відчули глибокий біль за тих, що померли страшною голодовою смертю в 1933-му році. Хотілось мені, щоб в нас гіркі, пекучі сльози потекли і впали на тих, що ще нині готують Голготу для Христа, а Україні кладуть терновий вінок. Мені хотілось, щоб нас огорнула і запанувала тиша Великодньої П ’ятниці та щоб ми з'єднались з душами тих, що перебувають в небесних просторах — у вічності. Так я хотіла бачити і пережит и поминки в Бавнд- Бруку. Е. П. А ЩО МИ, БАБУНІ, ЗАЛИШИМО НАШИМ ВНУКАМ? Щораз частіше тепер читаємо і слухаємо про те, що американці перелякані заником родинного жит тя, розпорошенням родин, а то і їх розбиттям. Це не дозволяє, як колись, молодим знати коріння свого походження, а також знати справді своїх бабунь та дідусів та яке життя вони вели. Ті, що колись жили зі своїми дітьми та внуками і розповідали про минуле, тепер або в домах для стар ших, або на Флориді або самі живуть ще повним жит тям. У висліді цілковите відчуження, припадкові роз мови, часто лише телефоном і рідкі побачення. Тому починають тепер усіми способами привер тати важливість тих старших членів родин, а особли во бабунь, що можуть стільки цікавого передати своїм внукам. З думкою про те випущено саме в останньому місяці книжку п. н. ’’Бабуня пригадує собі” з підзаголовком "Записана спадщина для мо його внучати” приготовану так, що кожна бабуня може вписати до цієї книжки головні моменти свого життя, вліпити цікаві родинні знімки і подати родин ні коріння. Книжка має до того ще і рисунки та готові деякі рубрики, що дозволяють бабуням з легкістю їх виповнити навіть якби вони не зуміли самі напи сати справжніх споминів. Яка гарна і практична ідея. Читаючи про цю нову книжку в щоденнику ’’Нью-Йорк Тайме” я мимохіть подумала про наші обставини і про наших бабунь. В думках глибоко подякувала моїй мамі, що завдала собі стільки праці, щоб залишити моїм дітям, а в пер шу чергу внучці Христі спомин про своє прецікаве життя з характеристикою усіх її сестер, братів і бать ків. Але це була виїмкова праця любови і завзяття. Не кожний має саме таке завзяття, а до того таку легку журналістичну жилку, щоб описати внукам своє жит тя у формі споминів. Зате немає сумнівів, що наші бабуні та дідусі, усі без виїмку мали б про що писати для своїх внуків, бо усі мали цікаве, бурхливе та див не життя. Чи не слід нам отже зацікавити ним наших внуків, як не тепер, то може пізніше, коли вони ста нуть на нашому місці? Справді, це в першу чергу завдання нас,1бабунь, зібрати родинні знімки, роз сипаної по світі родини, підписати їх чітко в альбомі, хто та де живе, зробити родинне дерево, описати місце нашого походження в Україні та принайменше подати найважливіші моменти нашого життя і коли що сталося. Якщо не можемо самі позбирати спогадів у хро нологічному порядку чи не знаємо від чого зачина ти, ця американська книжка може допомогти, коли б на ній взоруватися. Хтось із песимістично думаючих бабунь напевно тут відразу подумає, що може тре ба в таку книжку все записати таки по англійськи, щоб внуки могли з легкістю прочитати, але я не ду маю, що це доцільне. А втім найважливіше — зали шити внукам історію родини та свого життя. Час тікає нам перед очами і тому саме те наше, так важливе, завдання не можна ніяк відкладати. Мо же саме літні місяці підходять до того, щоб розпоча ти таку працю? Трішки менше розмов з нашими однолітками, трішки менше варення в кухні, менше бездіяльних днів, які не одна з бабунь не вміє собі виповнити — і пишімо ще, доки розум у нас ясний, а рука вдержує перо. Бо як ми того не зробимо — на ші внуки дуже скоро не знатимуть про своїх предків та своє українське коріння. О -К А Книжку ’’Бабуня пригадує” випустило видавництво Стюард, Таборі і Чанґ і вона коштує 10.95 дол. СОНЯ: Психології... Перепрошую, прошу пані, але чи Роман дома? МАМА: Ні, його нема. А як ти пишешся, Соню?... Слухаючи цю історію ми всі почали сміятися, бо кожній з нас не раз так повелося. Очевидно, прошу не думати, що так завжди буває, але напевно читач ки не раз таке згадують. Над тим можна посміятися, але також треба подумати, чи такі ситуації пригноблюють чи сприяють ін і ц і а т и в і ? Я знаю, що над відповіддю не треба довго думати. Кінчаючи мої міркування можу піддати таку ідею: Якщо в майбутньому будемо бачити, що актуаль ність цього питання не зменшується, то, може хтось із читачів відкриє курси для нашої молоді під заго ловком: ’’ІНІЦІАТИВА” або ще ліпше призначити один день в році як ’’ДЕНЬ ІНІЦІАТИВИ” — і тоді, може, статистичні показники на питання ’’Рівноправ ність чи зарадність?” : стануть кращими. панна Дарка Івахів, Чікаґо. Квітень 1983 р. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1983 21
Page load link
Go to Top