Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Ле. К. ХЛОПЧИК З КАЗКИ (Змієборець) Ранковий промінь весело скочив крізь вікно до білої кімнати. Глянув на картину лицаря на стіні, усміхнувся до вояків на столику, спостеріг черво ного пожежника на підлозі біля ліжка і став гладити два смішні чубчики сплячого хлопчика. Пустотливо дмухнув у трішки задертий ніс, аж хлопчик потер його ручкою і розплющив карі оченята. Надслухував. Тиша. Навколо тихо. Надслухував: оце замуркотіла в кухні холоділка, десь проїхало авто. Ага, згадав нову свою забавку — пожежника. Де ж вона? А ось на підлозі. І скотився з ліжка прямо на нього. Щось забурмотів вдоволено і, взявши забавку, потюпав до великої спальні. — Мамо! Мамо! Вставай! — тягнув її за ногу. Нерадо розплющила очі. Це ж бо субота. Один день, коли можна довше поспати, без поспіху з’їсти сніданок, побути вдома. Стрілка на годиннику показувала 7-у. — Денисику, іди ще спати. Бачиш, усі ще сплять: тато, Няні, Ися, навіть Циган ще спить. — Вуглики її очей, сонністю окутані, вкривались довгими віями. — Навіть твій пожежник хоче спати. Бачиш? Іди, іди до свого ліжка, Бублику. — Гладила дитинку по голові. Хлопчик подивився на пожежника і... вийшов зі спальні. Посидівши хвилинку над сходами, задочком з’їхав униз до просторої світлиці. Тут уже було ясно. Крізь величезне вікно сміялись до нього золотаво- жовті форсити і сонце. Малий тер очка і муркотів: чи я сплю, чи я збудився? І знов повторював ”чи я сплю, чи я збудився?” Ходив по кімнаті і не бачив не чув, як мама і тато сміялись тихим промінним сміхом. Що лише хлопчикове ”пі-пі” поставило їх на ноги. Одначе спізнились і ногавиці змокріли. — Ах ти Бублику, ти такий великий і таке зробив! Фе! Встидайся! — Я не великий, мамо, я маленький. — Переконував хлопчик, але мама переодягаючи його, не переставала сварити: Та ж ти вже маєш три роки. Небавом до садочка підеш! — Мамо, ти маєш такий гарний ніс. — Водив пальчиком по носі схиленої над ним мами. — Ах, ти драбуго! — Грозила, а внутрі сміялась. Згадала бо, як то малий іншим разом у такій же ситуації, казав бабі подивитись на картину-графіку як св. Юрій забиває змія. Зі спальні долітали голоси дівчаток. Тей, сороки, виспалися?” дзвенів веселий голос тата. А сороки бігли до умивальні, щось сперечались, і тато гостріше приводив усе до ладу, бо навіть Циган перестав уже позіхати і в кухні жде на них і на сніданок. Почався день, найлегший день у тижні. Не треба везти дітей ні до школи, ні до баби, не треба йти до бюра, на закупи, але в городі повно роботи. Уже ж бо травень, хоч і нетеплий, але травень. Тато заходиться, біля ’’садка”. Треба обчистити дві сливи дві яблуні, мама й грядку вже приготувала на моркву, цибулю. Дівчатка, Няні , Ися, будують хатку для ляльок, для Лілі і для Катрусі і відганяють Цигана, що розлігся біля них і хвостом махає. А хлопчик сам собі ходить. Ось підібрав собі патик серед зрізаного галуззя, це добрий спис, муркоче, і тепер він лицар. Може й змія вбити. Довго й не шукав його. На маминій грядці заглядів хробака. — Бублику, що ти так б’єш. Що той хлопчисько робить. Персть аж на волосся летить. Ходи но сюди, до мене! — Тут змій, мамо. Я б’ю його. Він людей їсть. Св. Юрій забив змія! — Ходи, ходи до мене ти, мій лицарю! Як оце картина Лева ожила в уяві малого, дивується мати, як малий зі списом у руці суне до неї. Правда, він часом ’’Іван Побиван”, інколи "Кирило Кожум’яка”, і завжди бореться зі змієм. О, мій маленький синочку, стільки то в житті прийдеться боротися зі зміями в людському оточенні, та й в собі самому. Обняла малого всією своєю любов’ю, поцілувати хотіла, але він відмахнувся. Він бо вже великий, спис має, бачиш мамо. Небавом пішов до кімнати. Сів на килимі, ’’спис” тримаючи біля себе на канапі і ... заснув. Тихо стало. Хай спить маленький. День для нього довгий, дооовгий... Дівчатка ще метушаться біля своїх ляльок. Та незабаром і вони запхають пальчики в губи, притулять до себе свої лялі і "кокі”, та позаси нають.. А там, пополудневе сонечко викличе їх знов у садок погуляти. ВЕСНЯНІ СНИ М И К О Л А Щ Е Р Б А К Спи, синочку... Ходить сон босенький По квітчастім кипим ику м ’якім. Спи, дитино... Лю лі, мій маленький, Хай нам Бозя зберігає дім. Хай тобі, синочку мій, присниться Сірий зайчик, що б іж и т ь здаля; Я к уранці молода лисиця Заміт ає хвост иком поля... Я к іде весна й веселий вітер Заплітає віти на вербі, А у лісі, сонечком пригріті, Проліски розквітли голубі... 14 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
