Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
м іж нами ВІДГУКИ Мені важко було с к ін ч и т и читати Вашу статтю ’’Не ма рівноправности чи зарадности”, бо, читаючи її, я часто поверталася до особистих спогадів про різні моменти з ’’нашими кавалірами”. Перш за все я хочу запитати ту маму яка напи сала ’’...Якби тільки якась панна виявила ініціятиву, то мій син був би дуже добрим та уважним "кавалі- ром” та й чоловіком...” — чи є в світі така мама, яка не малювала б ’’золотих гір” коли розказує про сина чи доню? Якби ми слухали таких заохот наших мам, то на світі не було б ’’самітників”. Було б несправедливо узагальнювати і критику вати всіх. Але через це, що це питання турбує бага тьох, спробуємо підійти до нього серйозно. По гляньмо на ці справи не з позиції сучасного стану ре чей, але з перспективи минулого, в їх розвитку. Де-і коли ця проблема постала? Знаємо, що ’’ініціятива”, або її брак, не є прикме тами вродженими, але набутими в процесі домаш нього виховання і щоденного досвіду. Характер і поведінка людини вирізьблюються вже в молодому віці, і нова Генерація приносить зі собою щось нового. Наприклад те, на що деякі моло ді люди (13 — 18 pp.) дозволяють собі в теперішніх часах, було не до подумання для нас у Їхньому віці. 15-20 років тому дівчата не читали в журналах про таку ’’рівноправність”, ми не дивилися на телевізори де пропонується, щоб ”ми” запрошували мужчин до наших домів на ’’чарку” о шостій годині... Були часи (і я їх дуже добре пам’ятаю), коли на тих панночок які мали досить цієї ’’ ін і ц і а т и в и ” диви лися як на погано вихованих. Нам не раз звертали увагу, що з такими ліпше не товаришувати, бо вони мають недобру славу у родичів. Щож до наших "кавалірів” — то де ж Їхня ’’ініція тива”? Я особисто не пляную сидіти і чекати, заки один з них зважиться до мене подзвонити. У моєму житті я зауважила, що американські молоді люди виявляють більше зацікавлення українськими панна ми як наші. Мушу признатися, що це мені справляє прик рість. Приємніше було б перебувати в товаристві молодої людини, яка розуміє важливість посилання наших дітей на українознавство; яка шанує вишива ну серветку, яку мама півроку вишивала; яка ро зуміє красу тих вечорів, коли мої батьки діляться з нами чудовими споминами про Україну... Напевно це було б приємніше, але не завжди життя складається як цього ми чи наші батьки бажали б. Треба б нам перестати критикувати теперішню ситуацію, а доцільніше було б зайнятися вихован ням наймолодших, щоб не повторювали помилок. Не раз я сиділа (і ще й тепер сиджу), слухаючи запитів свого тата: ’’Чому ти не м о ж е ш знайт и собі українця, замість тих всіх американців?" Не раз я відповідаю: "Тату, де я маю їх п ош ука ти? Чому ти мені не пош укаєш такого, що на твою думку буде добрий?" Але чомусь дискусія ніколи не кінчається кон кретною відповіддю! Це вже не вперше я чую цю саму пісню, про цей так званий ’’дівочий брак і н і ц і а т и в и ” . Це все як у хемії, тільки не у цій що в лябора- торії, але в ’’хемії” між людьми. Важко говорити про брак ініціятиви, коли нема до кого її застосувати. Все ж очевидно полягає на взаємній симпатії, взаємному потягові двох молодих людей. Щождо моєї персональної ініціятиви, то я раз спробувала її застосувати. Подзвонила до одного на шого молодого чоловіка, щоб запросити на забаву, думаючи, що його відповідь буде нормальна — "так” або ”ні”. Я була вражена почувши його слова ” Я ще тепер не знаю, треба мені над цим подум ат и”. Що над цим думати? Невже він такий зайнятий чи популярний, що мусів аж пару днів задумувати ся? Чи, може, три дні не було досить часу, щоб вибрати порядну одежу? Пізніше виявилося, що він чекав, щоб я вдруге подзвонила, щоб дізнатися про його рішення. Чомусь нема таких ’’передумувань” у американців. Не раз ми, дівчата, сидимо разом і розмовляємо про різні наші справи. Інколи ведеться дискусія про хлопців (хоч переважно є інші цікаві для нас теми до дискусії), а на цю тему можна б скласти порядну ко медію? Приходить мені на думку розмова про одного ’’нашого каваліра з Чікаґо”. Одного вечора одна това ришка подзвонила до нього. СО НЯ: Д обрий вечір, чи Роман дома? МАМА: А хто це є? СО НЯ: Це Соня. МАМА: А звідки ти знаєш мого Романа? СО НЯ: (здивована цим питанням) Я., я знаю Романа зі школи. МАМА: А чого ти вчишся? 20 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
