Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ближче під’їздили тим більша ра дість наповняла груди. От уже запуст і батьків ліс. От мамині березки що ними обсадже ний рів навкруги хутора. Як при ємно було коли вони били в лице своїми заінеєними гілками. Це ж перше привітання з дому! От у- же зачули пси й брешуть, прибі гають, скачуть на санки, лижуть обличчя, вимахують хвостами. Скоріш, скоріш! Навіть коні, за чувши дім, без спонуки прибавля ють ходу. От закрут — - і санки під ґанком. З освітлених дверей вибігають домашні і кожен хапає когось із дітей. Але всі діти хочуть попасти до мами, притулитися лицем до її лиця, до ї ї милої долоні. На столі в маленькій теплій ї- дальні кипить самовар, стигнуть гарячі булочки. Мама, така радіс на й ласкава, кожному наливає чаю, набирає конфітур. Діти гала сливо виповнюють їдальню. В та кі дні не стримає їх ні присутність батька, якого вони боялись, ні при сутність чужих людей... А що, власне, мама мала з приїз ду дітей? — Тільки більший кло піт! Хто вставав у понеділок най- раніш? — Мама! Хто грів кожному панчішки та черевики? Мама! Хто вибігав так, як був, на мо роз до санок, кутав ноги й руки дітей в кожушини, щоб „не дул о?“ Так! Ніхто з дітей про маму не думав, і навіть про це ніхто з д о рослих їм нічого не говорив. Але як знав Ростик? З того часу Злотка почала при дивлятися до свого братика, мов до якогось чужинця. Яке в нього було особливе об личчя! Зі своїми великими ясно- карими очима і неслухняним во лоссям, що над чолом стирчало ріжком, він був подібний на яко гось жучка. А той його напівзди- вований простосердечно дитячий погляд! Якась ніжність наповнила груди Злотці. Тільки подумати: були ж такі хвилини, коли його страшно не любила! А це тоді, коли вони, бувало, за щось поб’ються, а їх обох без розбору поставлять на коліна, ще й накажуть поцілува тися: ,,Це ж твоя сестричка! Це ж твій братик!“ Чи можна було тоді поцілува ти Ростика? Та ж гнів на нього так і кипів! А тепер? Злотка б його радо о- бійняла, якби він тут був і якби це не здавалось дивним. І те, що раніш здавалося його виною, чи не здається тепер ви ною самої Злотки? Злотка почервоніла. Коли всі в суботу приїжджали додому, вона також бігла помага ти мамі. Але, чи то від незвички, чи то від занадто великої запопад ливосте, їй валилося все з рук. І вона з гіркістю відчувала, що ли ше перешкоджає. А як добре все виходило в Ростика! Мама, зда ється, вже без нього не могла о- бійтися. От, наприклад, мама згубить шиючу голку і зараз же до Рости ка: „Горобчику, в тебе бистрі оч ка, пошукай" — І голка миттю вже тут. Чи десь закотився клубок ниток: „Горобчику, в тебе бистрі ніжки!“... Ростик сюди — туди і знайде капосний клубок десь там, ди його ніхто й не шукав би. Злотці видавалось іноді, що ма ма любить Ростика більше, ніж ко гось іншого з дітей. Тоді вона не знала, що всі матері мають велике щедре серце і люблять своїх дітей без розподілу. Тільки гарних, зд о рових і добрих люблять з гордо щами, негарних, слабких і злих — з ганьбою і мукою. Злотка якось запиталася: — Мамо, кого з нас ви найбільш лю бите? Мама показала свої пальці: — Котику, подивись: якби обріза ла цей палець — буде боліти, але так само буде боліти, як обріжеш той чи той. Це Злотку цілковито не пере свідчило, і вона вирішила, що Р о стик — це мамин більший палець, який адже болітиме більше. Так, вона тепер це знала і Злот ка любить, любить, любить Рости ка і вічно буде любити! СОЮЗ УКРАЇНОК АМЕРИКИ Конкурс на Ікону св. Ольги У червні 1969 р. Союз Українок Америки проголосив Конкурс на ікону ц ієї наш ої святої, бажаючи вшанувати 1000-річчя ї ї смерти. Д о1 участи в Кон курсі запросив у сіх жінок-мисткинь, що проживають у вільному світі. До реченця Конкурсу ЗО. квітня 1970 р. наспіло 12 творів. У розгляді й оцінці ікон перешкодила недуга і смерть голови Ж юрі б л .п . Антона Малюци. Одначе ще за свого життя покійний голова Ж юрі мав на го д у побачити надіслані твори й висловитись про них. Тому, коли дня 18-го липня 1970 р. інші члени Ж юрі зійшлися в Українському Інституті Америки в Ню Йорку, то могли видати такі нагороди й вирізнення: Перша нагорода — ГАЛИНА МАЗЕПА з Каракасу, Венезуеля Друга нагорода — ГАЛИНА ТИТЛА з Ню й о р к у , ЗСА Третьої нагороди не признано нікому. Вирізнення признано ХРИСТИНІ НАВРОЦЬКІЙ-КУДРИК із Торонто, Ка нада, і ВІРІ ДРАПІКО з Ню й о р к у , ЗСА. Ж ю рі ствердило, що Конкурс на ікону пройшов з успіхом і поручає С оюзові Українок Америки — видати репродукції о б о х нагородж ених ікон. Вони можуть стати гарною репрезентацією української ікони в кожній укра їнській хаті. Михайло Черєшньовський — голова Ж юрі Мирослава Гординська, Мелянія Милянович, Ніна Січинська — члени ь НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top