Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Роксана Вишневецька РОСТИК — Дивіться, мамин мазунчик знов збирається додому! — та кими словами пані радникова пі сля обіду звернулася до всіх ді тей. А ,,мазунчик" справді зібрав ся, надягнув наплечник з книж ками і сказав пані радниковій, що він уже йде. На дворі було болото по вуха. До дому п’ять верств. Але пані радникова чомусь не здержувала Ростика, і він подався прямо через греблю, де болота б у ло найбільше. Там не тільки за грузали люди, а й коні. Одначе греблі не можна було обминути. Інші діти скорше побігли на замкову вежу подивитися, що ста неться з Ростиком, чи не загрузне десь? За хвилину вони побачили вни зу якийсь клубочок, що його мо жна було прийняти за Ростика. Ростикова біла кудлата шапчинка біліла здалека. Але не видно було білої хутряної лямівки кожушка. Ростик чи не Ростик? Той клубочок котився все далі й далі, зупинявся, чіплявся за вер би, що росли обабіч греблі, і за деякий час цілком зупинився. Як це дійсно Ростик, то він вліз у порядну халепу. Йому треба — щоб попасти на дорогу додому, перейти на другий бік греблі. А це, очевидно, не можна зробити. Он загрузло там кілька возів з мішками й з людьми, і коні не мо жуть ані сюди, ані туди. Ростико- ві прийдеться повернутись. Але що це? Клубочок лізе на дерево, з дерева скаче на хребти загрузлих коней, а відтіль на дру гий бік греблі. При цьому він ле две не скочується до озера, але вчасно хапається за стовбур. Слава! Ростик уже на безпечно му шляху. Правда, там також пов но калюж. Але як Ростик дав со бі раду на греблі, то там тим паче. От видно, як якийсь селянин йо го переводить, як далі кидають Р. Вишневецька — це псевдо Окса ни Лятуринської, під яким вона ви дала єдину свою прозову збірку „Ма теринки”. Це оповідання з життя ді тей. йому через дорогу кладку, а там уже закрут, і за хатами нічого не видно. За деякий час діти з вежі поба чили на горбку за селом якусь крапку, що все посувалася напе ред. Це напевно Ростик! Шкода, на таку віддаль не мо жна докладно роздивитися. Ну, скоро можна буде й так запевни тися. Як запалить на самому вер шку горбка багаття — умовний знак, то це Ростик. От уже видно дим. Слава! Слава! Якби так можна було вивісити прапор! Славко по біг по простирало, повісив його на тичку і всадив на вежі між камін ням. Вітер прапор нап’яв. Під ним стояли діти — Славко, Злотка й Марта, махали руками і тужно ди вилися за Ростиком, що крапкою посувався все далі й далі, аж по ки не щез. За якусь годину-дві він буде вдома. А там мама, надвечір чай з гарячими маминими булочками. Ах, чом не прислали коней! Ма буть, як завжди: всі коні в роз’ї з ді. А тут так чекаєш тієї суботи, коли звільнишся на один день зі школи. Дітей брав жаль на батька, ма му й на цілий світ. Видно, їх ніхто не любить, тож і не треба! Вони не поїдуть додо му, навіть якби по них і прислали коні. А чом би не зробити так, як Ростик зробив? Колись уже так зробили. Так Марта втратила півчобіток, і до сьогоднішнього дня десь він там у болоті на греблі. А Злотка дістала коклюш і відлежувала. Славкові ше можна було б відважитися, та пані радникова після того нещас ного випадку не пускає. Яка не справедливість! Чому Ростикові можна, а іншим ні? Однієї суботи, коли з дому знов не прислали коней, а Ростик знов збирався в путь, пані радни кова взяла його до своїх кімнат на допит. За хистком випадково була Злотка і все почула. -— Скажи, Ростику, чому тебе завжди так тягне додому? — по чала радничиха. — Чи тобі тут зле? Чи я не опікуюсь вами, як належить? Аджеж вам тут ліпше, ніж дома! Ростик схилив голову і тихо відповів: — Там є мама! Пані радникова прикусила гу бу: -— Ах, так! Мама! А що, вла сне, ти хочеш від тієї мами? Ростик ще більше нахилив голо ву і сказав, запинаючись: -— По могти мамі. Пані радникова витріщила очі: — Що ж ти можеш помогти? А Ростик на це: — Ну, хоч іцо- небудь! Пані вже не задержувала Рости ка, і коли він вийшов, зідхнула: „Ах, чом я не маю такого сина!...“ Злотка вискочила з-за хистку, як спарена. Боженьку, в той час, як вони всі — Славко, Марта та й вона, Злотка, тільки й думали про ма мині булочки, — Ростик перся через болото й сніг, щоб „помог ти мамі хоч щонебудь“ ! Напевне мама про це нічого не знає. Трап лялось вже зчаста, що вона не уважно відштовхувала Ростика: „Не перешкоджай!“ Та ж і як мо жна було б знати: діти тільки те й робили, що жадали того й того й того, про ніщо інше й не дума ли. Але хто б міг сказати, що во ни не любили маму? І Злотці стала перед очима од на з багатьох субот, коли присила ли коней і всі діти могли їхати на неділю додому. Скільки ж то було радости! Чим НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1970 5 Руїни замкової брами в Кременці C a stle ru in s in K r e m e n e ts, V o lh y n ia
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
