Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ближче під’їздили тим більша ра дість наповняла груди. От уже запуст і батьків ліс. От мамині березки що ними обсадже ний рів навкруги хутора. Як при ємно було коли вони били в лице своїми заінеєними гілками. Це ж перше привітання з дому! От у- же зачули пси й брешуть, прибі гають, скачуть на санки, лижуть обличчя, вимахують хвостами. Скоріш, скоріш! Навіть коні, за чувши дім, без спонуки прибавля ють ходу. От закрут — - і санки під ґанком. З освітлених дверей вибігають домашні і кожен хапає когось із дітей. Але всі діти хочуть попасти до мами, притулитися лицем до її лиця, до ї ї милої долоні. На столі в маленькій теплій ї- дальні кипить самовар, стигнуть гарячі булочки. Мама, така радіс на й ласкава, кожному наливає чаю, набирає конфітур. Діти гала сливо виповнюють їдальню. В та кі дні не стримає їх ні присутність батька, якого вони боялись, ні при сутність чужих людей... А що, власне, мама мала з приїз ду дітей? — Тільки більший кло піт! Хто вставав у понеділок най- раніш? — Мама! Хто грів кожному панчішки та черевики? Мама! Хто вибігав так, як був, на мо роз до санок, кутав ноги й руки дітей в кожушини, щоб „не дул о?“ Так! Ніхто з дітей про маму не думав, і навіть про це ніхто з д о рослих їм нічого не говорив. Але як знав Ростик? З того часу Злотка почала при дивлятися до свого братика, мов до якогось чужинця. Яке в нього було особливе об личчя! Зі своїми великими ясно- карими очима і неслухняним во лоссям, що над чолом стирчало ріжком, він був подібний на яко гось жучка. А той його напівзди- вований простосердечно дитячий погляд! Якась ніжність наповнила груди Злотці. Тільки подумати: були ж такі хвилини, коли його страшно не любила! А це тоді, коли вони, бувало, за щось поб’ються, а їх обох без розбору поставлять на коліна, ще й накажуть поцілува тися: ,,Це ж твоя сестричка! Це ж твій братик!“ Чи можна було тоді поцілува ти Ростика? Та ж гнів на нього так і кипів! А тепер? Злотка б його радо о- бійняла, якби він тут був і якби це не здавалось дивним. І те, що раніш здавалося його виною, чи не здається тепер ви ною самої Злотки? Злотка почервоніла. Коли всі в суботу приїжджали додому, вона також бігла помага ти мамі. Але, чи то від незвички, чи то від занадто великої запопад ливосте, їй валилося все з рук. І вона з гіркістю відчувала, що ли ше перешкоджає. А як добре все виходило в Ростика! Мама, зда ється, вже без нього не могла о- бійтися. От, наприклад, мама згубить шиючу голку і зараз же до Рости ка: „Горобчику, в тебе бистрі оч ка, пошукай" — І голка миттю вже тут. Чи десь закотився клубок ниток: „Горобчику, в тебе бистрі ніжки!“... Ростик сюди — туди і знайде капосний клубок десь там, ди його ніхто й не шукав би. Злотці видавалось іноді, що ма ма любить Ростика більше, ніж ко гось іншого з дітей. Тоді вона не знала, що всі матері мають велике щедре серце і люблять своїх дітей без розподілу. Тільки гарних, зд о рових і добрих люблять з гордо щами, негарних, слабких і злих — з ганьбою і мукою. Злотка якось запиталася: — Мамо, кого з нас ви найбільш лю бите? Мама показала свої пальці: — Котику, подивись: якби обріза ла цей палець — буде боліти, але так само буде боліти, як обріжеш той чи той. Це Злотку цілковито не пере свідчило, і вона вирішила, що Р о стик — це мамин більший палець, який адже болітиме більше. Так, вона тепер це знала і Злот ка любить, любить, любить Рости ка і вічно буде любити! СОЮЗ УКРАЇНОК АМЕРИКИ Конкурс на Ікону св. Ольги У червні 1969 р. Союз Українок Америки проголосив Конкурс на ікону ц ієї наш ої святої, бажаючи вшанувати 1000-річчя ї ї смерти. Д о1 участи в Кон курсі запросив у сіх жінок-мисткинь, що проживають у вільному світі. До реченця Конкурсу ЗО. квітня 1970 р. наспіло 12 творів. У розгляді й оцінці ікон перешкодила недуга і смерть голови Ж юрі б л .п . Антона Малюци. Одначе ще за свого життя покійний голова Ж юрі мав на го д у побачити надіслані твори й висловитись про них. Тому, коли дня 18-го липня 1970 р. інші члени Ж юрі зійшлися в Українському Інституті Америки в Ню Йорку, то могли видати такі нагороди й вирізнення: Перша нагорода — ГАЛИНА МАЗЕПА з Каракасу, Венезуеля Друга нагорода — ГАЛИНА ТИТЛА з Ню й о р к у , ЗСА Третьої нагороди не признано нікому. Вирізнення признано ХРИСТИНІ НАВРОЦЬКІЙ-КУДРИК із Торонто, Ка нада, і ВІРІ ДРАПІКО з Ню й о р к у , ЗСА. Ж ю рі ствердило, що Конкурс на ікону пройшов з успіхом і поручає С оюзові Українок Америки — видати репродукції о б о х нагородж ених ікон. Вони можуть стати гарною репрезентацією української ікони в кожній укра їнській хаті. Михайло Черєшньовський — голова Ж юрі Мирослава Гординська, Мелянія Милянович, Ніна Січинська — члени ь НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
