Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ті тобі далеко приємніше, ніж моє... — Замовчи! — тупає ногою I- ван, але, на лихо, потрапляє у ви боїну хідника, і брудна вода хо лодним гейзером вистрілює йому аж під парасолю. Марійчина спід ничка, вже мокра зверху, стає мо кра й зі споду. — Замовчи! Так наче ти не знаєш Кетті! Та ж вона має слабість -— поправляти всім колегам краватки й дивитися на всіх закоханими очима! Але це не перешкоджає їй бути порядною людиною! Вона має нареченого і любить його... Зрештою, ти їй сьо годні вже досить наговорила! Але, щоб підозрівати... Щоб підозріва ти... Ні, ходімо до вуйка Павла!.. Хапає її руку ще рішучіше і тя гне далі за собою. А на душі так невимовно боляче!.. Кетті!.. Він і Кетті!.. Все тому, що побачила в коридорі, як та (Іван додає до Кетті вжитого Марійкою епітету, але зараз же соромливо викреслює його з пам’яти)... Як Кетті попра вляла йому краватку!.. Чи може бути більше безглуздя, більша о- браза?! Підозрівати, що він ро- мансує з Кетті! А він, дурний, вже два місяці ,,овертаймить“ для того, щоби купити їй, Марійці, на уродини оту браслетку з аквама ринами. Марійка сумно зідхає, бо не бачить її на вітрині, й навіть не підозріває, що браслетка вже схована для неї. Нічого не казала й не каже, бо знає, що їхній скромний бюджет такого видатку не витримає. Іван також нічого не каже. Хоче, чи, вірніше, хтів їй зробити несподіванку. А вона... Ох, Боже, як вона могла щось та ке подумати?! —Ти можеш лишитися з апар таментом, — каже крізь сціплені зуби. — Я вернуся на старе меш кання, коли воно ще вільне... — Мене не цікавить ані апар тамент, ані те, куди ти повернеш ся, — в тон йому відповідає Ма рійка. Тьопають далі під зливним до щем, і в кожного в душі так, як у небі: блискавиці, громи і клу- бовиська хмар. Іван усе ж кавалер. Хоч і злий на жінку, хоч і йде починати роз- водовий процес, — намагається захистити її від невблаганих стру мів дощу. Але Марійка тримає руку, затиснену ліктем чоловіка, наче держак від мітли, нехтуючи шляхетними Івановими заходами. Тому його парасоля не лишень не сповняє свого призначення, а нав паки ,відіграє ролю ринви. Вода, обтікаючи по опуклій поверхні шовку, ллється на жінку каскада ми, збігає вздовж правого боку і прозорими френзлями волочиться по мокрому асфальті. Йдуть й обидвоє думають свої понурі думи. „Може й не треба було робити сцени, — розмірковує Марійка. — Може та... Фе, як це я справді могла вжити такого простацького слова;.. Може та підстрелена Кетті й справді не мала нічого злого в думках, коли поправляла йому краватку. Може мені лишень ви далося, що Іван хоче її обняти?.. Але, в такому випадку, де ті гро ші, що він заробив за понадго- дини?! І чому він був такий весе лий, коли на ті понадгодини вихо див з дому? Чому так радісно погодився на розвід, наче б ли шень того й чекав? Навіть апар тамент мені віддає, щоб лишень мене спекатися". Марійка пригадує собі вишива ні фіранки, серветки, рушники й подушки на канапі. Скільки любо ви й труду вона вложила в них, мріючи про своє кубелечко! Не ви шивала — писала голкою барвис ту поему майбутнього щастя. Й от раптом усе скінчилося: „Мо жеш лишитися з апартаментом!" Мрії вмерли, а поему викинено в кіш на сміття. І що тепер? Верта тися знову до батьків? Марійка їх дуже любить, але все одно буде нещасливою. її життя зломане... Погасли бискавиці в душі, за мовкли громи, лишень важкі клу- бовиська хмар починають виладо- вуватИ свій тягар гарячими стру менями. Але Іван того не бачить, бо не дивиться на жінку. Він думає свої думки: „Звичайно, їй — що? Вернеться до батьківського дому і житиме, як раніше. Не цікавить її більше апартамент, ані те, що буде зі мною. Певне! Вона має родину. Але я не маю нікого. Вона для мене була всім: дружиною, бать ками, сестрами й братами". Й Іванові стає жаль самого себе, жаль апартаменту, в який він вклав, крім грошей, ще й полови ну свого серця. Хотів, щоб все було якнайкраще, якнайбільше їй до вподоби. Та їй байдуже. Вона, коли подумати добре, напевне йо го ніколи й не любила. Бо що він таке? От, собі звичайний уря довець! А Марійка могла зробити ліпшу партію. Може вже й має ко го на прикметі? Може та сього днішня сцена була лишень давно очікуваною причіпкою? Бо ніби чому почала заходити до нього по роботі? Чотири місяці не захо дила, а то раптом почала. Напевне дощ десь пробив пара солю, бо якісь краплини стікають по Івановому обличчі. Теплі й со лоні. Чудний який дощ!.. А втім злива вщухає. Почина ють виринати на світ Божий стіни будинків, авта й люди. Та подрркжя не помічає нічого. Йдуть обидвоє, наче сновиди, мок рі, розчавлені жалем, нещасні... Непотрібна вже парасоля й далі пливе над ними, викликаючи заці кавлені погляди перехожих. Ще один закрут, ще один пере хід вулицею — і вони перед бу динком з мідною таблицею, яка повідомляє всіх покривджених, що тут живе ворожбит, який вміє за радити кожне лихо: розводи, драч ки за спадщину, несправедливі податки й такі всякі інші речі. Мовчки входять на ґанок, й I- ван спускає парасолю. І саме то ді, буцнувши головою у розсми кані на клапті хмари, на небо ви дирається сонце. Літнє, яскраве, гаряче. Блискає сліпучим оком на світ і регоче. Його появу шпарко вітають золотими сплесками тисячі долонь. Плетуть ураз пояснілі сті ни будинків, плещуть зелені листя дерев, плещуть підпалені калюжі і навіть мокрі хідники під ногами перехожих. Подружжя стрічається очима, і в тих очах, як у щойно вимитих дощем вікнах, звернених до сонця, спалахує чистий і ясний вогонь. Обоїм стає ніяково й радісно вод ночас. Іван підносить руку, але, замість натиснути гудзик дзвінка, вмить натискає Марійці ніс. — Ух, ти, мацапура! •— вигу кує енергійно й хапає дружину в обійми. -— А ти... а ти... — хоче віддя читися Марійка, але не знаходить (Докінчення на ст. 35) 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ -СЕРПЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
