Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Довгодзьобик (О п о в ід а н н я , в ід з н а ч е н е н а XII К о н к у р с і С Ф У Ж О ) Ірина Дибко II В передпокою велика миска, а в ній, напівлежачи, бузько. Мама ваткою змивала засохлу кров із головки, шиї і крил. До напіввід- критого дзьобика вливала обере жно джерельну воду; згодом він ковтнув і почулось щось схоже на ,,кля-кля“. Харитя зі-щастя крикнула: — Він живе, він живе! Під крилом була велика рана; тре ба було пір’я повитинати й пере в’язати бандажем, ось так навкру ги його цілого. Із перев’язкою він так чудернацько виглядав, що Ха ритя забула на мить про недавні переживання і щиро розсміялася. З ніжками під собою сидів бузь ко на коцику. — Хто йому, мамо, заподіяв та ку велику кривду? •— Запитала Харитя. — Не знаю, доню, може його інші бузьки набили або при пе- релеті якесь нещастя трапилось... Це вже лиш його таємницею ос танеться. День за днем минав; бузько приходив до сил. Вже почав по ходжати по Харитиній спальні, а в гарні дні Харитя, прийшовши зі школи, виходила з ним на баль- кон. Усі Харитині товариші при ходили відвідувати бузька, і кож не з них приносило гостинця йо му, то жабку, то зловлену в ста вочку рибку. Здається, ще так ні коли в малому містечку малі хлоп ці не займались рибальством, як ось тепер. Не було ні одної дити ни, щоб не знала про бузька. Час був уже йому ім’я дати. Порадив шись із найближчими подругами, Харитя дала бузькові ім’я Довго дзьобик, бо таки ніде правди ді ти, у нього він довженький був. Настали вакації. Довгодзьобик маєстатично ступав поруч Хариті, помахуючи голівкою на довгій шийці. Йшли вони щоденно на лу ку до ставочку. Недалеко від Ха- ритиної хати була чудова лука, що навесні вкривалась дикими тулі- панами. Там Харитя читала книж ки або гралась бальончиком із по другами, а Довгодзьобик тим ча сом по ставочку і по калабаньках походжав, і лиш у його дзьобі час від часу жабка розмахувала лап ками на всі усюди... У гарячі дні Харитя з подругами купалась в не- В цю мить Д овгодзьобикові дуж і крила залопотіли над головою Хариті далекій річці, а Довгодзьобик розкладав великі крила й підстри бував за дітворою по піску. А під вечір Харитин тато приходив на гадати їй, що пора вечеряти. По верталась вона із Довгодзьоби- ком додому, а люди лиш головами похитували, із дива не могли вий ти, що птах таким вірним, нероз лучним другом дівчинки став... Щоночі Довгодзьобик спав на Харитинім ліжку коло її ніг. Сні данок разом їли; здавалось, він кожне слово її розумів. А який збиточник він був! Як тільки Ха ритя заплете косу й зав’яже стяж ку, він негайно дзьобиком розв’я зував і цілу косу розплітав. І ось так у щасті проходили дні й тижні. Але одного дня, коли Харитя гра лась на луці бальончиком і підки нула його високо-високо вгору, в цю мить Довгодзьобикові дужі крила залопотіли над головою Ха риті. Здавалось, що він за бальон чиком... але ні, він вище й вище злітав і почав кружляти. Харитя не знала, що їй робити. Якийсь дивний неспокій навіяли ці великі, розпростерті крила. Вона посо ловіла, вона не могла злетіти за ним услід... Оце вперше вірні дру зі розлучились. -—- І що сталось, — перебила Мартуся, — чи він повернувся? — Так, — відповіла мама. -—- Але про це розкажу тобі іншим разом. III. Доспівало тепле літо, лиш де- не-де в природі щось про осінь натякало... Зближався кінець вака цій. Але не дуже звертала увагу Харитя на зміни в природі; вона, як завжди, ходила на луку з вір ним другом Довгодзьобиком, тіль ки з того часу, як Довгодзьобик уперше злетів, закрався до Хариті дивний неспокій. Вона не хотіла гратись бальончиком, побоюючись, що птах за ним знову полине. Але, на жаль, Довгодзьобик злітав кож ного дня вище й на довше. А одного дня таки добре потур бував Харитю своїм полетом. Во на лиш розмахувала немічно ру ками, а він, там угорі, маленькою крапочкою їй ввижався. І тільки по довшому часі він присів, мало не на плече Хариті. Щось довго він шепотів цим разом в її вушко — щось інше, ке таке, як колись бувало, по-збиточному... Коли прийшла Харитя додому, розказала про довгий політ. Бать ки лиш переглянулися. А опісля почала пояснювати Хариті мама, що чейже Харитя сама просила Бога ,щоб поміг Довгодзьобикові видужати, щоб він ще раз попла вав у блакиті; а сьогодні забула про те і лиш думає про себе... За буває, що він птах, що літати йому необхідно, і що краще буде, як Харитя почне звикати до думки, що одного дня, він, її вірний друг Довгодзьобик, полине туди, куди йому належить. — О, ні, ні, — швидко запере- 36 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top