Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
великого озера, славного своїми чорними лебедями, що схиляли над його тихими водами свої пре гарні гнучкі шиї. А в понеділок ще на світ не поблагословилося, ще не приві тали гомінкі кукабари своїм спі- вом-сміхом початок нового дня, як гості вже від’їздили. На жаль, далеко не всі чолові ки мали змогу часто приїздити до своєї сім’ї. Багато було таких, що не могли собі дозволити цієї витрати. Досить несподівано для себе частина емігрантів в Австралії, а саме чоловіки, обтяжені родиною, опинились, в наслідок мешкане- вої скрути, в досить прикрому становищі. Самітні або бездітні люди могли, хоч і з тяжкою бі дою, хоч і недешево, знайти собі кімнату, але жаден австралієць не згоджувався впустити до себе родину з дітьми. Уряд у цілях швидкого залюд- нення мало заселеної Австралії привіз із Ев'ропи багато велико сімейних родин. Департамент емі грації поселив тимчасово жінок із дітьми у спеціяльно для того призначених таборах, примістив ши чоловіків цих родин у гурто житках при фабриках, у військо вих таборах, у т. зв. ,,гостелях“ у великих містах. Батько родини повинен був утримувати на свій заробіток і себе і родину, тобто жити фактично „на два доми“. Кожен емігрант бачив конечну потребу якнайскорше збудувати власну хату. Австралійський же уряд, боячись, щоб країна не вкрилася шатрами й примітивни ми будками новоавстралійців (на ша офіційна назва), вимагав за твердження пляну будівлі консу лом. Отже, треба було купити землю, замовити плян хати, за твердити той плян... Це все ви магало грошей і грошей. Звичайно, не всі таборяни були в однаковому становищі. Росіяни, що приїхали з Китаю, були, як на наші стандарти, багаті. Дещо мали балтійці і навіть італійці й юґослави, не кажучи вже про жи дів. Але найчисленніші групи: українці, поляки й білоруси не мали копійки за душею. Вони бу ли в найгіршому становищі. Були родини, що бачили батька хіба раз на 2—3 місяці. Ця досить безвиглядна ситуа ція не сприяла „згоді в сімействі, миру й тишині“. Напружені ро динні стосунки вибухали сварка ми, часом кінчались зрадою. Жін ки журилися, гарячково шукали можливости щось заробити, щоб швидше переїхати до чоловіка. Але що заробиш у такій пу стелі? Дістати роботу в самому таборі було дуже тяжко. Бонеґіля забороняла дирекції затрудняти жінок-таборянок, бо вона сама не знала, як приткнути на робо ту своїх безробітних і в міру роз ростання Рашверського табору са ма надсилала туди додаткових ро бітників. Отже, хоч дирекція табору і досить добре ставилася до табо рянок, стараючись полегшити їм перебування в ньому, -—- жінки в переважній більшості своїй не були спокійні і щасливі. Цілком окремою упривілейова- ною групою в таборі були робіт ники. їм дали далеко кращі по мешкання, ніж таборянкам, окре му, прекрасно устатковану й об слуговану їдальню, їм добре оплачували роботу. Вони пере везли до табору свої родини і їм часом вдавалося, завдяки близь ким стосункам із дирекцією, про сунути ,,фуксом“ когось із своєї родини на роботу. Вони швидко „вбивалися в колодочки11 і не по спішали виїздити десь до міста на працю. III. Австралія, здавна, як відомо, дуже нерадо впускала до себе емігрантів. Зважившись у 1948 р. привезти в свою мало заселену країну дешеву робітну силу з Европи, австралійський уряд мав на меті якнайскорше її засимілю- вати і взявся за цю справу на полегливо. З приїздом до табору жінок із дітьми відкрилася народня школа для дітей, і штат учительок із ди ректором школи на чЬлі взяли ді твору в обробіток... Кількагодин не щоденне навчання дало споді вані наслідки, і незабаром діти залопотали по-англійськи. Відтоді стала зникати національна окре- мішність поміж дітьми, що доти тримались кожне свого гурта. Менші успіхи виявляли їхні ма тері та робітники, але й для них навчання було обов’язковим, хоч і не щоденним. Адміністрація табору й її ке рівництво мали дещо військовий характер. Директор табору пол ковник Парке був фігурою імпо зантною. Невідомо, де здобув він свою високу рангу -— чи на по лях бою, чи в канцелярії штабу, але його зразкова, хоч і трохи холодна ввічливість та щиросер дне піклування таборянами зис- кали йому на початках загальну пошану. Він намагався в міру можливостей уприємнити побут таборян, часто з’являвся серед них і хоч не міг з ними порозу мітися, але потрапляв виявити їм свою прихильність і увагу. Якось 8 хлопчиків-підлітків українців, натрапивши в полі на залишений сусідом-фармером трактор, розі брали його на частини і порозтя гали їх. До табору приїхала по ліція, і справа виглядала досить сумно (не так для дітей, як для батьків). Полковник Парке до клав великих старань і якимсь способом врятував дітей від ка ри, а батьків від грошової ком пенсації фармерові за збитки. На суді, що з цього приводу відбув ся, дітей покарано умовно. Пані полковникова була йому до пари. Гарна, висока, вона, чим могла, виявляла увагу до меш канців табору: декому із стар ших жінок привозила з міста в подарунок квіти, організувала розвагові виїзди таборянок на „парті “ до жіночих добродійних товариств сусідніх міст, відвіду вала хворих по шпиталях, охоче згоджувалась бути хрещеною ма тір’ю, коли її хтось запрошував і невтомно вчила всіх і кожного якнайчастіше казати „тенк ю“ (дякую) і, зустрічаючись, звер тати з дороги не направо як то ми звикли в Европі, а наліво. Правою рукою „келнела“ (так називали директора табору) був „мейджер“ (майор) Арчер — при земкуватий, широкоплечий чоло вік, що був поранений у першій світовій війні і відтоді помітно шкутильгав. Він був старанним виконавцем задумів і плянів ди ректора і не боявся виявляти власну ініціятиву. „Мейджер“ раніше за всіх вста вав і пізніше за всіх лягав. Ще далеко до світанку, а його ліхта рик уже миготить по табору: то він перевіряє, чи вже кухні по чали працювати, чи гріється вода в купальнях, чи привезли молоко, 40 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
