Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
готування й печення його відбува лося з визначеним ритуалом, із піснями і дієвими особами, що займають визначне місце в цій ве сільній драмі. Спочатку пекли йо го осібно в домі молодої і в домі молодого. Пізніше, коли цілий ве сільний обряд скорочено, пекли тільки в молодої. Оця пісня про коровай молодого: Ой, д е ж пішла та забарилася Та Іванкова матінка? Чом не рядить, не виряжає Свого сина в дорогу? — Я ж його ряжу й виряжаю Свого сина в д ор огу. Напекла йому д ев ’ять печей хліба А десяту піч — десятого коровая. Коровай „бгають" коровайниці, що їх запрошує мати, сестра або якась родичка, що зветься про- хальниця. Та тіточка — ненька по улиці ходить, Та по улиці ходить, сусід своїх [просить: Сусідоньки, м ої голубоньки, Та й ідіте до мене І до мене, і до мого дитяти, Та коровай бгати, сиром посипати, А масличком примивати; Щ об був він рясненький, Усьому р о д у веселенький. Коровайниці -—- це добрі заміжні сусідки, або родички, що знані з доброго подружнього життя. їх мало бути непаристе чи сло ■— 5 або 7. У давнину був звичай, що бо рошно на коровай мололи дружки та бояри і передавали коровайни цям. Пізніше борошно й додатки приносили коровайниці, а решту давала мати. Це давній відгук ро дових відносин. У піснях співаєть ся, що воду взято з Дунаю, бо рошно з зерна, що росло на сімох полях, до того сім кіп яєць, масло від сімох корів і т. ін. Насправді тісто на коровай багато скромні ше, часами навіть із разового бо рошна. Коровайниці, вимивши ру ки, просять благословення в ста рости, що є головним ,,жерцем “ при всіх весільних обрядах. Зви чайно розробляють тісто в ночвах, додавши горілки, щоб коровай був „веселий", а змішують у діжі, що стоїть посередині хати, Вищі сили допомагають у цьому ділі. В пісні співається: Сам Бог коровай місе, Пречиста світе, Янголи да воду носять Миколая на поміч просять. Просили, просили, да й не упросили, Дак вони самі замісили. Замішане тісто докінчують на столі, а на обвід порожньої діжі кладуть п’ять свічок, а на дно од ну свічку на ножі. Коло діж і свічі палають, А на столі коровай бгають. На перевернуте віко діжі кла дуть навхрест дві в’язочки соломи і, посипавши борошном, кладуть на це корж, що є підставою коро ваю, яка має назву підошви. Корж може бути з темнішого ті ста, а часами наперед спечений. На корж кладуть більшу частину коровайного тіста, а з решти роб лять прикраси. Цілий коровай об водять ,,косою" (косичкою) з ті ста, сплетеного вдвоє або втроє, „оперізують" золотим поясом або обручем. Мало б це бути символом дівочої коси, яку колись обтинали при шлюбі. Для одних дослідників це символ невинности, для інших — перехід до подружнього життя, для третіх — це символ людської жертви. Іншими прикрасами є шишки, що символізують чо ловічу силу. В давнину їх пекли тільки в молодого. З сирого тіста можуть ще бути вироблені листки й ягоди винограду або інших ро слин. Важливими прикрасами зві- ринного походження є пташки, що в різних місцевостях мають різні назви: голуби, зозулі, гусоч- ки-гайсики, качки тощо. Хв. Вовк згадує про прикраси у формі сон ця і місяця, що мали б бути сим волом культу сонця або місяця. Так приготований коровай зсу вають на „золоту лопату" і, по просивши в старости благословен ня, саджають у піч при засвічених свічках, яку перед тим вимів „ку черявий" або „вірмен", стукнувши тричі віником. Невідомо чому „ку черявого" називають „вірменом". Хв. Вовк вияснює, що це від слова „вірняний" — вірний у любові. В. Чапленко з’ясовує, що слово „вірмен" первісно означало „ку черявий", тільки пізніше це зна чення забуто; звідси походить і назва народу „вірмени", бо вони, справді, кучеряві. Посадивши коровай у піч, ото чують його, як „зорі оточують сонце", меншим весільним печи вом. Це — дивень, лежень, боро на, шишки тощо. Коли коровай печеться, коровайниці гасять свіч ки, миють руки і разом із чолові ками (батько, староста) підносять тричі вгору діжу, стукаючи об сволок. Ой, піч стоїть на сохах, А д іж у носять на руках. Ой, піч, наша піч, Спечи нам коровай за ніч. За той час, як коровайниці „сте режуть" коровай, їх частують, а на Сокальщині для них роблять спеціяльке прийняття з музиками в суботу пообідньої пори. Коро вай повинен бути великий, щоб ним обділити увесь рід, а властиво два роди. Його не можна витягну ти з печі, то ж треба кликати ко валів Д е тії ковалі живуть, Щ о золоті сокири кують? Ковалю-коваленьку, Скуй мені сокироньку: Будем о піч рубати, Коровай добувати. Це не тільки у пісні співається. Є свідчення, що в дійсності треба було розбирати челюсті або були спеціяльні печі для печення коро ваїв. Спечений коровай обгортають довкруги рушником і кладуть на стіл. Потому кладуть на віко діжі, застелене двома рушниками. Одна з коровайниць заносить його на голові до комори. Аж на другий день його прикрашують дружки й жінки робленими і живими квіта ми ,яблуками, прапорцями тощо та встромлюють гильце (різка, ріжки, квітка), залежно від місце вих звичаїв. Обвінчують барвін ком. Коровай звичайно печуть у п’ят ницю. На Сокальщині, як подає О. Тацюн, його пекли коровайниці в середу у дружки. У відповідний час свати несли його через село на раменах, приспівуючи: Ідуть бояре, гукаючи, Величного шукаючи; Туди ідуть, сюди ідуть — Величного таки найдуть. (Докінчення буде) 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
