Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
готування й печення його відбува лося з визначеним ритуалом, із піснями і дієвими особами, що займають визначне місце в цій ве сільній драмі. Спочатку пекли йо го осібно в домі молодої і в домі молодого. Пізніше, коли цілий ве сільний обряд скорочено, пекли тільки в молодої. Оця пісня про коровай молодого: Ой, д е ж пішла та забарилася Та Іванкова матінка? Чом не рядить, не виряжає Свого сина в дорогу? — Я ж його ряжу й виряжаю Свого сина в д ор огу. Напекла йому д ев ’ять печей хліба А десяту піч — десятого коровая. Коровай „бгають" коровайниці, що їх запрошує мати, сестра або якась родичка, що зветься про- хальниця. Та тіточка — ненька по улиці ходить, Та по улиці ходить, сусід своїх [просить: Сусідоньки, м ої голубоньки, Та й ідіте до мене І до мене, і до мого дитяти, Та коровай бгати, сиром посипати, А масличком примивати; Щ об був він рясненький, Усьому р о д у веселенький. Коровайниці -—- це добрі заміжні сусідки, або родички, що знані з доброго подружнього життя. їх мало бути непаристе чи сло ■— 5 або 7. У давнину був звичай, що бо рошно на коровай мололи дружки та бояри і передавали коровайни цям. Пізніше борошно й додатки приносили коровайниці, а решту давала мати. Це давній відгук ро дових відносин. У піснях співаєть ся, що воду взято з Дунаю, бо рошно з зерна, що росло на сімох полях, до того сім кіп яєць, масло від сімох корів і т. ін. Насправді тісто на коровай багато скромні ше, часами навіть із разового бо рошна. Коровайниці, вимивши ру ки, просять благословення в ста рости, що є головним ,,жерцем “ при всіх весільних обрядах. Зви чайно розробляють тісто в ночвах, додавши горілки, щоб коровай був „веселий", а змішують у діжі, що стоїть посередині хати, Вищі сили допомагають у цьому ділі. В пісні співається: Сам Бог коровай місе, Пречиста світе, Янголи да воду носять Миколая на поміч просять. Просили, просили, да й не упросили, Дак вони самі замісили. Замішане тісто докінчують на столі, а на обвід порожньої діжі кладуть п’ять свічок, а на дно од ну свічку на ножі. Коло діж і свічі палають, А на столі коровай бгають. На перевернуте віко діжі кла дуть навхрест дві в’язочки соломи і, посипавши борошном, кладуть на це корж, що є підставою коро ваю, яка має назву підошви. Корж може бути з темнішого ті ста, а часами наперед спечений. На корж кладуть більшу частину коровайного тіста, а з решти роб лять прикраси. Цілий коровай об водять ,,косою" (косичкою) з ті ста, сплетеного вдвоє або втроє, „оперізують" золотим поясом або обручем. Мало б це бути символом дівочої коси, яку колись обтинали при шлюбі. Для одних дослідників це символ невинности, для інших — перехід до подружнього життя, для третіх — це символ людської жертви. Іншими прикрасами є шишки, що символізують чо ловічу силу. В давнину їх пекли тільки в молодого. З сирого тіста можуть ще бути вироблені листки й ягоди винограду або інших ро слин. Важливими прикрасами зві- ринного походження є пташки, що в різних місцевостях мають різні назви: голуби, зозулі, гусоч- ки-гайсики, качки тощо. Хв. Вовк згадує про прикраси у формі сон ця і місяця, що мали б бути сим волом культу сонця або місяця. Так приготований коровай зсу вають на „золоту лопату" і, по просивши в старости благословен ня, саджають у піч при засвічених свічках, яку перед тим вимів „ку черявий" або „вірмен", стукнувши тричі віником. Невідомо чому „ку черявого" називають „вірменом". Хв. Вовк вияснює, що це від слова „вірняний" — вірний у любові. В. Чапленко з’ясовує, що слово „вірмен" первісно означало „ку черявий", тільки пізніше це зна чення забуто; звідси походить і назва народу „вірмени", бо вони, справді, кучеряві. Посадивши коровай у піч, ото чують його, як „зорі оточують сонце", меншим весільним печи вом. Це — дивень, лежень, боро на, шишки тощо. Коли коровай печеться, коровайниці гасять свіч ки, миють руки і разом із чолові ками (батько, староста) підносять тричі вгору діжу, стукаючи об сволок. Ой, піч стоїть на сохах, А д іж у носять на руках. Ой, піч, наша піч, Спечи нам коровай за ніч. За той час, як коровайниці „сте режуть" коровай, їх частують, а на Сокальщині для них роблять спеціяльке прийняття з музиками в суботу пообідньої пори. Коро вай повинен бути великий, щоб ним обділити увесь рід, а властиво два роди. Його не можна витягну ти з печі, то ж треба кликати ко валів Д е тії ковалі живуть, Щ о золоті сокири кують? Ковалю-коваленьку, Скуй мені сокироньку: Будем о піч рубати, Коровай добувати. Це не тільки у пісні співається. Є свідчення, що в дійсності треба було розбирати челюсті або були спеціяльні печі для печення коро ваїв. Спечений коровай обгортають довкруги рушником і кладуть на стіл. Потому кладуть на віко діжі, застелене двома рушниками. Одна з коровайниць заносить його на голові до комори. Аж на другий день його прикрашують дружки й жінки робленими і живими квіта ми ,яблуками, прапорцями тощо та встромлюють гильце (різка, ріжки, квітка), залежно від місце вих звичаїв. Обвінчують барвін ком. Коровай звичайно печуть у п’ят ницю. На Сокальщині, як подає О. Тацюн, його пекли коровайниці в середу у дружки. У відповідний час свати несли його через село на раменах, приспівуючи: Ідуть бояре, гукаючи, Величного шукаючи; Туди ідуть, сюди ідуть — Величного таки найдуть. (Докінчення буде) 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top