Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
одинокі, старі як світ, напівза сохлі або й зовсім сухі евкаліпти, що простягають до неба ніби в в розпачі й мовчазному благанні свої голі гілки, немов руки. Ну, і вівці... тисячі їх! Але й ці до сить метушливі живі істоти не звеселяють сумного пейзажу. А в таборі вже почався рух. Робітники, як комахи, сновигали в усіх напрямках. Роботи було непочатий край. У той час було там щось коло півтори сотні бляшаних бараків, поділених кожен на 6 ізольованих кімнат — всі запущені, недобу довані або напів зруйновані. Тре ба було насамперед якнайшвидше забезпечити житлом нас, робітни ків, а потім зараз же братися за репарацію, добудову і побудову приміщень для жінок із дітьми, щоб розвантажити Бонеґілю, ку ди весь час під’їжджали свіжі транспорте з Европи. Треба віддати належне дирек ції табору: на той час, коли десь у середині липня приїхав пер ший транспорт жінок і дітей, та бір був цілком готовий їх прий няти і задовольнити, принаймні в основному, головні потреби їх. Він мав уже дві великі, добре устатковані кухні з кухарями- европейцями, що потрапляли на смак емігрантів. В медичній амбу- ляторії було спочатку два, а піз ніше три лікарі-емігранти і кіль ка сестер. Керувала амбуляторією австралійська ,,метрон“, що була в постійному зв’язку із шпиталя ми сусідніх міст -—- Рашверсу, Морупни і Шепертону. Чітко працювали адміністратив не, фінансове, постачальне й ха- ритативне бюро. Мало не з пер ших днів почала функціонувати пошта. На допомогу поштареві Бобу дали згодом одну емігрант ку, щоб порозуміватись. Подією дня стало приходити о 4-ій го дині на пошту, коли автом при возили пошту з м. Рашверса (16 миль від табору). При пошті не забаром заіснувала ощадкаса. Три телефоністки, що чергували з сьомої години ранку до восьмої вечора, забезпечували телефон ний зв’язок табору з зовнішнім світом. II. Скоро по нашому приїзді з’я вився якийсь військовий і почав розмотувати колючий дріт навко ло табору. Робота ця була за барна, і місяців зо два його ма шина деренчала безперестанку, намотуючи дріт на великі шпулі. Але по закінченні цієї операції табір зробився привітнішим і за- тишнішим. Урочисто зустрічав табір пер ший транспорт жінок. Заступник директора і Сем виїхали їм на зустріч на залізничу станцію, де вони мали пересідати в автобуси. Звідти Сем зателефонував, коли автобуси вирушили. У таборі по ставили далекозорого вартового, щоб він сигналізував, коли по бачить на обрії валку автобусів. Всі робітники табору (крім пра цівників кухні) скупчилися з на казу директора, біля ґанку ди- ректорового бюра і вітали ново прибулих. Директор сказав їм кілька теплих слів, потім всі ми допомагали жінкам переносити дітей і речі і невдовзі ми розмі стили їх, а потім нагодували до брим обідом. Із цим транспортом приїхало з десяток українських родин, і з того часу частіше було чути в таборі українську мову і пісню. За першим транспортом приїхав другий і третій. Табір розрісся. З приїздом жінок табір загув, як той вулик. Зранку й до ночі лунав дитячий крик і сміх. Дітво ра бавилася, сварилася, билася, знову мирилася і цілий день пор палася у великій купі піску, спе- ціяльно для неї привезеного, і гойдалася на різного вигляду ди тячих гойдалках. Мами діловито походжали по табору, годували й доглядали своїх дітей, а в міжчасі прали, сушили й прасували білизну. Скільки тих пелюшок пересушив рашверський вітер — навіть важ ко собі уявити! Увесь табір був обвішаний довгими гірляндами різнокольорової дитячої білизни, що, як своєрідні прапори, маяла в повітрі. А що вже крику, переполоху та зляканої метушні було, коли отруйні австралійські гадюки, при гріті весняним сонцем, почали десь у серпні-вересні вилазити з-під бараків, що були їм притул ком для зимового сну. Але, не сподівано, обійшлось досить до бре — покусано тільки одного хлопчика і завдяки негайній ме дичній допомозі, врятовано йому життя. З часом ці хвилювання за тихли і хоч за літо забито з пів тора десятка величезних гадюк, але ніхто більше не був покуса ний. Деякі жінки посадили перед своєю 'кімнатою квіти, і за пару місяців табір заяснів пишними кущами жовтогарячої красолі, привабливими килимами різнобар вного портулаку, гордими голів ками високих айстер. Подекуди височіли соняшники і так само, як і на далекій нашій батьківщині, повертали свою короновану го лову за австралійським сонцем. А коли через недовгий час по будували на горбку за табором кантину, таборяни дуже скоро протоптали до неї стежку: діти за морозивом, цукерками, лімона- дою, а матері за волічкою й нит ками до шиття і вишивання. Але кантина не могла задовольнити всіх потреб таборян. Як уже го ворилося, табір був розміщений серед безлюдного степу. До най ближчого маленького міста Раш версу —- 16 миль, до більшого — Шепертону — 60 миль. Щоб дати змогу таборянкам щось ку пити з одягу та й взагалі ,,на людей подивитися і себе показа ти", дирекція табору домовилась із власниками місцевого автобус ного транспорту, і щосуботи два або три автобуси приїздили рано вранці до табору і за невелику оплату возили бажаючих на куп но і привозили назад. Скоро в таборі можна було ба чити нові строкаті жіночі й дитя чі суконки та різнокольорові пла щі австралійського взірця, що вдягалися про свято. А святами були останні дні тижня, коли чоловіки приїздили до своїх родин. Вже в п’ятницю пізно вечорі та й у суботу зраня привозили їх автобуси й авта до табору, що гостинно їх приймав. Харчували в таборі завжди щедро. З чоло віків за час їх перебування до даткової платні не брали (буцім то вони мали привозити харчі з собою), але харчувались вони з таборової кухні, проте їли не в їдальні, а в родинній кімнаті, куди жінка приносила страву. У неділю ранком чоловіки часом ходили з родиною на Службу Бо жу, а над вечір вирушали на про хід, — здебільшого до недалекого НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1972 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
