Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
В цю ніч Різдва Христового Спогад Здається це було дуже давно — а в дійсності ж лиш чверть століт тя тому. В той час на наших землях гри міла канонада відвороту німців назад — на захід. Кипіла ще, скута морозом, земля вибухами глибоких вирв, доруйновувались села, в лісах видавались нашим хлопцям одчайдушні накази. Ми в той час мерзли-голодува- ли з дітьми (чоловіка з нами не було) в таборі під Віднем, ви хоплені і вивезені німцями з не величкого села на Словаччині. Зима, тут в Австрії, була той рік якась мокра і пронизлива. Ба- рачки, в які нас розташували, де- дати наші давні обряди, що є час тиною нашої культури. І коли на нашому Різдвяному столі появить ся в’язка колосків, то будемо зна ти, що воно означає. Література: Д -р Леонід Білецький: Історія у- країнської літератури, т. І, Авґобурґ, 1947. Митрополит Іларіон: Дохристиян ські вірування українського народу, Вінніпег, 1965. Олекса Воропай: Звичаї нашого на роду. Етнографічний нарис, тт. I, II. Мюнхен, 1958. Михайло Грушевський: Історія у- країнської літератури, т. І, 1959. Проф. С. Килимник: Український рік у народніх звичаях і історичному на світленні, т. І, 1955, т. V, 1963. Ізидора Левкович: Українські на родні різдвяні звичаї, Лондон, 1956. рев’яні, тримались на „чесному слові" -— низенькі, тісні, темні, х о лодні. Були в них лиш дерев’яні нари, столи та лавки. Меньшенька дочка і ще зовсім маленький син лежали в цьому мороці хворі на кір. Хоч старшенька була здорова і то добре! Було майже безвигляд- но і лячно за дітей, але і чомусь бадьоро, проти всіх наглядних признаків загальної великої ка тастрофи — невгамовною б’юч- кою всю істоту переповнювала я- кась радісна надія. Було, дійсно, дуже турботливо і неспокійно, бо ж жити ось тут, в цих напівроз- валених, дерев’яних барачках без вигляду на покращання в цю х о лодну і мокру зиму — було таки нелегко. Ще добре, що рядом б у ло дві родини добрих знайомих, а то було б зовсім „незатишно". По мізерні приділи на карточки треба було ходити досить таки далеко в крамничку на передмісті, паливо треба було самому десь роздобувати. По нього ми ходи ли з паном Миколою увечері, як вже діти спали, поміж бараками на „роздобенди" — так у нас це називалось. Не завжди нам і ща стило настягати вистачальну кіль кість палива — старі дошки, якісь колоди, різні рештки розвалених бараків. Все це треба було настя гати до нашого „королевського палацу", що ми і робили, жарту ючи і радіючи, що все ж таки ми вільні і буде ось у нас тепло... Тільки ж я вже зовсім не прига дую, як ми потім з тим всім дава ли собі раду, щоб можна було при вести всі ці дошки і колоди до від повідного розміру та розпалити ними піч. Ходити в крамничку б у ло теж симпатично. Це ж бо не означало лиш те, що ось прине сеш жменьку продуктів, а в це ж входила і свідомість, що ти ж вільний, не за дротами — і хоч лиш тільки можеш прой ти до цієї маленької, підміської крамнички, де звичайний собі чо ловік продасть належну тобі кіль кість харчів. Все ж таки ти вже далекий від усіх вартових і різних там „фюрерів" нижчих рангів. Положення наше ж на загал, о- чевидно було незавидне, щоб не сказати більше. Але наші люде мають ту прекрасну рису гумору і вміння себе потішити, тому для такого положення також є при казка: „на безриб’ї і рак риба". А нам же тут після Штрасгофу було ніби в палаці. Туди німці звозили всіх цивільних не-німець- кого походження, звідки потім від правляли людей на роботи до Ні меччини. Це був величезний та бір за колючими дротами. З нього нікуди не можна було виходити. Був ти на положенні арештовано го. В ньому годинами треба було стояти в черзі за мискою так зв. „зупи" — вода, в якій плавало кілька лушпинок бараболяних або бурякових. А потім... тут же б у ла в нашій розпорядимості „ціла кімната". На „ліжках" — нарах можна було вільно сидіти — були вони одноповерхові, був і стіл. Правда двері були завішені яки мись лахами і виходили просто на двір — в бараці був „собачий" холод. Але це ж не був Штрас- гоф! Там же — довжелезні „ба раки" із трьохповерховими нара ми, між якими „ні переїхати ні пройти" — вузенькі проходчи- ки. На нарах можна було лиш ле две втиснутись і сяк-так лягти. Щоб можна було якнебудь сісти, то про це тільки мріялось. І то ще не все. Тільки ляжеш, як — о, жах — зі стелі, з вищих нар цілі гірлянди-грона, однієї з най- огидніших тваринок у світі, т.зв. клопів-блощиць. Ясно, що ніхто з нас спати там не міг. Хай їм грець! Нам таки пощастило звідтам вирватись. Отож дійсно пощасти ло — дякуючи немалим зусиллям, відвазі, настирливості, а головне, дякуючи нашим українським вар товим — ми ж там сиділи за дрота ми і виходити не можна було. Був це вже грудень, а нас вивезли-за- брали з села на Словаччині, куди ми початком літа з великими труд нощами і перешкодами добились зі Львова — десь кінцем осені — саме вибирали картоплю. Пам’ятаю — потяг довго стояв поки гру зили народ християнський в „те плушки" для вивозу до Німеччи ни на роботи, — як раз коло двір- ця чоловік вибирав на своєму полі 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
