Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Сипле сніг за вікном. Сніг — то багато сніжинок. Хто їх по числить? Чи насипало їх вже д е сять, чи двадцять, чи сто? Чи аж так багато, що ніхто на світі не почислить? Може лиш послухай мо казку про них, про одну з тих безчисленних сніжинок, про най кращу з них. Як може одна сніжинка бути кращою за другу? Важко сказа ти, але снігова хмарка була пев на, що ця сніжинка, що ніжно трималася ї ї наче за руку, була найкращою! Величиною як ґудзи чок, біла, блискучої білости. Ко жен із ї ї шістьох боків — це дос конала відбитка другого. Гарна сніжинка і багато хмарці потіхи з неї. Та сніжинка була дуже не терпелива. Лиш вітер повіяв, мо роз подув, то вона почала проси ти: — Пусти мене хмарко! Кор тить полетіти! — О ні, — хмарка зловила її міцніше за руку. — Чи не бачиш, що листки на деревах ще жовті ють, травичка зелена — за скоро! Впадеш на сиру землю, розто пишся. Шкода тебе! І не пустила. Полетіли з хмар кою далі, і далі, кілька днів і кіль ка ночей, аж поки листя не впа ло, аж коли земля морозом побі ліла. Тоді сніжинка знову нетер пеливилась: — Ну, чи вже, чи вже? — Ще ні, хай інші перші по летять! Шкода тебе! Сніжинка насупилась, але не втікала. Полетіла із хмаркою далі і далі — через поля, через ліси, через води. — Яке гарне це озеро! — зра діла. — Пусти мене, хмарко, з хвилями погратися! Ледве ї ї хмарка втримала: — Чи ти не знаєш, що вода сніг топить? — насварила. Оглядаючись на приманливі хвилі, сніжинка полетіла дальше. Видно вже як біліють внизу дахи, присипані снігом і вітер по д о розі метелицю гонить. Проминули так дні, тижні, а сніжинка щораз більше нетерпля че просила: — Пусти мене, хмарко, прошу! А хмарка: — Ні і ні, шкода! Аж надлетіли над велике місто. Рух, шум, світла на ялинках бли мають, люди спішать обтяжені пакунками, а з крамниць чути звуки різдвяних мелодій. — Як цікаво! Я зараз полечу і приглянуся ближче. — Сніжин ка ледве держалась хмарки — ось, ось і полетить. — Не над місто, прошу! Впа деш під колеса авт, чи в болото і буде тобі кінець. — Я вже втомилася чекати. Хо чу полетіти, а тоді лягти з інши ми сніжинками та й відпочити на землі. Тримала хмарка сніжинку, як могла. Шукала, розглядалася за найкращими місцями, де б сніжин ку примістити. А сніжинка щораз слабше держалася — здається за раз відлетить і пропаде. Шкода найкращої сніжинки! Вона досі хмарку слухала і хоч як кортіло — униз не втекла. Чи тепер їй у великому місті пропасти? — A-а, почекай! — Хмарка по бачила щось цікавого на краю мі ста. — Вітре — пропросила, — подуй, прошу, мене туди! — Куди, куди? •—- допитува лася сніжинка. — Туди? — Так, туди, прощай! І нарешті найкраща сніжинка полетіла вниз. Радісно, весело кружляючи, щоб якнайдовше леті ти, нижче і нижче, аж поки ле гесенько не зупинилася. Де? Коло маленької церковці, перед освітленими постатями різ двяного вертепу. Те місце навіть вітер із чемности не зачіпав, і сонце не топило, і ніжки не топ тали. І там, якщо уважно пригля нетеся, побачите найкращу сні жинку ще й досі. СОНЯШНІ ЗАЙЧИКИ Коли у шибку сонечко пускає промінці, стаю біля віконечка з люстерочком в руці. В люстерко підіймаються промінчики ясні, і застрибають зайчики по стелі й по стіні. Г. Чорнобицька ГРА — „ПО РІВНЕНЬКІЙ ДОРІЖЦІ" Діти сидять на стільчиках з од нієї сторони кімнати. Тоді стають одне за одним в колону і йдуть на прогулянку під ритмічно про- казувані слова: Рівненькі в нас доріжки, Рівненькі в нас доріжки, Раз, два, раз, д в а . . . Останні слова повторити 8 ра зів. На слова: По горбочках, по горбочках, По горбочках, по горбочках, діти стрибають на обох ногах. В яму — бух! (присідають) На слова вчительки — ,,Виліз ли з ями“ -— діти проказують — „Ух, vx, v x !“ і випрямлюються. Після двох повторень цілого TeKCTv вчителька, а за нею діти проказують: Рівненькі в нас доріжки, Рівненькі в нас доріжки, Втомились наші ніжки. Діти й дуть одне за одним на слова: Ось там дім — Живемо ми в нім, біжать до своїх стільчиків і сі дають на них, відпочивають. Вказівки до гри: спочатку вчи телька показує, як треба стриба ти на обох ногах, присідати. Діти повинні виконувати рухи разом, до слів. Під час ходьби одне за одним не відставати і не бігати вперед. ВІДЧЕПИСЯ! Причепився морозенко Та й щипає помаленьку: Ручки, ніжки вже щемлять, Щічки з холоду горять. Та ще носик чих та чих! Бо замерз він більше всіх. Відчепися ж ти, морозе, Бо течуть вже в мене сльози. К. Перелісна ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1970 Найкраща сніжинка Наталка Герець Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
