Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Хто зрубав ялинку? Олена Цегельська Велику журбу мали два брати в сам день Святого Вечора. В них не було ялинки. їх татко був десь далеко на праці і мав повернутися додому аж на Святу Вечерю. А мама якраз сьогодні до полудня працює. Діти самі. За глядають у вікна і бачать, як усі сусіди пишаються ялинками, ра дуються ними. Що то буде? А в них ні грошей, щоб купити, ні кому постаратись. Ні! Святий В е чір без ялинки не може бути! Хлопці, старший десятилітній Славко, а трішки молодший Юр ко, рішились: „Ми собі порадимо самі“. Каже Славко: — А нам що? — Чи ми не відважні? Гай да під ліс, там при стежці якраз така невеличка ялинка — зруба ємо! А Юрко собі: — Вона і так лише заваджає при стежці. Ході мо! Славко дуже відважно узяв сокирку і пішли. Ось і ялинка. Славко дав со кирку братові: — На, рубай! Юр ко вправді намірився, але не руб ну. Нагло кинув сокирку в сніг і сказав: — Я не маю відваги! Як рубну, то піде гомін по лісі і всі довідаються, що ми тут бушуємо. — Що? — подивився на брата Славко ■— гомін? — Та ж ліс є на те, щоб його рубати! Ти боягузе, ти нюнько! — Ось я зараз шіст десят таких ялинок зрубаю! Лиш дивись, як справжні дроворуби це роблять! І він прибрав грізну по ставу, широко розставив ноги. Потер долоні, вхопив обома рука ми сокирку за топорище і грізно підняв високо над головою. І що? Вдарив? -— Та де там вдарив! Та кож ки н у в сокирку і сказав тихо: — І я не маю відваги, не маю! На це Юрко: — Ну, то побіжім до пана гаєвого. То тут недалеко. Попросимо дозволу. Відразу зайшли в кухню. По скидали шапочки, привітались, та й чемно стали біля порога. В кухні були пан гаєвий і його дру жина. Він якраз їв снідання — мачав хліб в сімян^ олію і заку шував оселедцем, та попивав га рячим чаєм. Страва пісна, бо ін ша не годиться в навечеря Різдва Відомо —- піст. Але яка ж це па хуча, хоч пісна їжа! Хлопці відразу сказали чому прийшли, та розповіли все, дочи ста. На це жінка гаєвого зачала дуже сміятися: — Ха-ха-ха! — Чуєш, — сказала до чоловіка, — їх покинула відвага рубати! А то добре, то дуже добре! Хлопці зацікавились і запита ли: — А чому це так добре, про шу пані? — Добре тому, що ви не від важились зрубати. Бо якби ви бу ли у лісі присвоїли собі чужу ялинку, то було б зле, дуже зле! Пан гаєвий притакнув. На ці слова хлопчики засоромились і похилили голови... А жінка гаєвого спостерегла, як хлопцям крутить в носі цей запах їжі, як вони намагаються не дивитись на стіл, а водять очима то по образах, то по стелі. От вона намастила дві скибки хліба пахучою олією і положила по куснику оселедця, та налила дві чашки чаю. Посадила хлопців на прилавку, біля кухні і присунула столик з їжою: — їжте діти на здоровя! Хлопчики подякували і з вели ким смаком уплітали їжу. Тим часом пан гаєвий поснідав, перехрестився і сказав: — Ось по сніданні я сам набрався відваги! Я вам зрубаю ялинку. Г айда, хлопці, за мною! — і простягнув до них руки. А вони на радощах, у підскоках, пристали до його рук. Ще побажали пані ..Веселих свят“ — „Христос Раждається!" І в ліс. А там пан гаєвий вибрав най кращу я л и н к у , таюг круглобоку, з вершечком на янгола, і... як рубнув, а ліс відповів гомоном: — Го-і-га! Юрко шепнув до Славка: —- Чуєш? О, ліс знає, хто рубає! Відтак хлопці попросили пана гаєвого, щоб відвідав їх у день Різдва. Попрощались, взяли ялин ку на рамена і помаршували домів співаючи: — Не сміє бути в нас страху, Ніякої триво-о-ги, Бо ми є ли-и-и-царі грізні Залізної остро-о-о-ги! СНІЖИНКИ Одна пухка сніжинка, Кружляючи в танку, Мені на вію сіла, А друга — на щоку. Я й мигнути не вспіла: А де сніжинки ці? Лишилось по краплинці На вії й на щоці... Підставлю дві долоні: „А йдіть сніжинки, йдіть! У мене на ялинці Ви будете зоріть!“ Вбіжу у хату — мама: „А що то я несу?“ „Та ось... несла сніжинки...“ „А принесла?.." „Р осу“. О. Кобець НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1970 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
