Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Хто зрубав ялинку? Олена Цегельська Велику журбу мали два брати в сам день Святого Вечора. В них не було ялинки. їх татко був десь далеко на праці і мав повернутися додому аж на Святу Вечерю. А мама якраз сьогодні до полудня працює. Діти самі. За глядають у вікна і бачать, як усі сусіди пишаються ялинками, ра дуються ними. Що то буде? А в них ні грошей, щоб купити, ні кому постаратись. Ні! Святий В е чір без ялинки не може бути! Хлопці, старший десятилітній Славко, а трішки молодший Юр ко, рішились: „Ми собі порадимо самі“. Каже Славко: — А нам що? — Чи ми не відважні? Гай да під ліс, там при стежці якраз така невеличка ялинка — зруба ємо! А Юрко собі: — Вона і так лише заваджає при стежці. Ході мо! Славко дуже відважно узяв сокирку і пішли. Ось і ялинка. Славко дав со кирку братові: — На, рубай! Юр ко вправді намірився, але не руб ну. Нагло кинув сокирку в сніг і сказав: — Я не маю відваги! Як рубну, то піде гомін по лісі і всі довідаються, що ми тут бушуємо. — Що? — подивився на брата Славко ■— гомін? — Та ж ліс є на те, щоб його рубати! Ти боягузе, ти нюнько! — Ось я зараз шіст десят таких ялинок зрубаю! Лиш дивись, як справжні дроворуби це роблять! І він прибрав грізну по ставу, широко розставив ноги. Потер долоні, вхопив обома рука ми сокирку за топорище і грізно підняв високо над головою. І що? Вдарив? -— Та де там вдарив! Та кож ки н у в сокирку і сказав тихо: — І я не маю відваги, не маю! На це Юрко: — Ну, то побіжім до пана гаєвого. То тут недалеко. Попросимо дозволу. Відразу зайшли в кухню. По скидали шапочки, привітались, та й чемно стали біля порога. В кухні були пан гаєвий і його дру жина. Він якраз їв снідання — мачав хліб в сімян^ олію і заку шував оселедцем, та попивав га рячим чаєм. Страва пісна, бо ін ша не годиться в навечеря Різдва Відомо —- піст. Але яка ж це па хуча, хоч пісна їжа! Хлопці відразу сказали чому прийшли, та розповіли все, дочи ста. На це жінка гаєвого зачала дуже сміятися: — Ха-ха-ха! — Чуєш, — сказала до чоловіка, — їх покинула відвага рубати! А то добре, то дуже добре! Хлопці зацікавились і запита ли: — А чому це так добре, про шу пані? — Добре тому, що ви не від важились зрубати. Бо якби ви бу ли у лісі присвоїли собі чужу ялинку, то було б зле, дуже зле! Пан гаєвий притакнув. На ці слова хлопчики засоромились і похилили голови... А жінка гаєвого спостерегла, як хлопцям крутить в носі цей запах їжі, як вони намагаються не дивитись на стіл, а водять очима то по образах, то по стелі. От вона намастила дві скибки хліба пахучою олією і положила по куснику оселедця, та налила дві чашки чаю. Посадила хлопців на прилавку, біля кухні і присунула столик з їжою: — їжте діти на здоровя! Хлопчики подякували і з вели ким смаком уплітали їжу. Тим часом пан гаєвий поснідав, перехрестився і сказав: — Ось по сніданні я сам набрався відваги! Я вам зрубаю ялинку. Г айда, хлопці, за мною! — і простягнув до них руки. А вони на радощах, у підскоках, пристали до його рук. Ще побажали пані ..Веселих свят“ — „Христос Раждається!" І в ліс. А там пан гаєвий вибрав най кращу я л и н к у , таюг круглобоку, з вершечком на янгола, і... як рубнув, а ліс відповів гомоном: — Го-і-га! Юрко шепнув до Славка: —- Чуєш? О, ліс знає, хто рубає! Відтак хлопці попросили пана гаєвого, щоб відвідав їх у день Різдва. Попрощались, взяли ялин ку на рамена і помаршували домів співаючи: — Не сміє бути в нас страху, Ніякої триво-о-ги, Бо ми є ли-и-и-царі грізні Залізної остро-о-о-ги! СНІЖИНКИ Одна пухка сніжинка, Кружляючи в танку, Мені на вію сіла, А друга — на щоку. Я й мигнути не вспіла: А де сніжинки ці? Лишилось по краплинці На вії й на щоці... Підставлю дві долоні: „А йдіть сніжинки, йдіть! У мене на ялинці Ви будете зоріть!“ Вбіжу у хату — мама: „А що то я несу?“ „Та ось... несла сніжинки...“ „А принесла?.." „Р осу“. О. Кобець НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1970 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
