Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
В цю ніч Різдва Христового Спогад Здається це було дуже давно — а в дійсності ж лиш чверть століт тя тому. В той час на наших землях гри міла канонада відвороту німців назад — на захід. Кипіла ще, скута морозом, земля вибухами глибоких вирв, доруйновувались села, в лісах видавались нашим хлопцям одчайдушні накази. Ми в той час мерзли-голодува- ли з дітьми (чоловіка з нами не було) в таборі під Віднем, ви хоплені і вивезені німцями з не величкого села на Словаччині. Зима, тут в Австрії, була той рік якась мокра і пронизлива. Ба- рачки, в які нас розташували, де- дати наші давні обряди, що є час тиною нашої культури. І коли на нашому Різдвяному столі появить ся в’язка колосків, то будемо зна ти, що воно означає. Література: Д -р Леонід Білецький: Історія у- країнської літератури, т. І, Авґобурґ, 1947. Митрополит Іларіон: Дохристиян ські вірування українського народу, Вінніпег, 1965. Олекса Воропай: Звичаї нашого на роду. Етнографічний нарис, тт. I, II. Мюнхен, 1958. Михайло Грушевський: Історія у- країнської літератури, т. І, 1959. Проф. С. Килимник: Український рік у народніх звичаях і історичному на світленні, т. І, 1955, т. V, 1963. Ізидора Левкович: Українські на родні різдвяні звичаї, Лондон, 1956. рев’яні, тримались на „чесному слові" -— низенькі, тісні, темні, х о лодні. Були в них лиш дерев’яні нари, столи та лавки. Меньшенька дочка і ще зовсім маленький син лежали в цьому мороці хворі на кір. Хоч старшенька була здорова і то добре! Було майже безвигляд- но і лячно за дітей, але і чомусь бадьоро, проти всіх наглядних признаків загальної великої ка тастрофи — невгамовною б’юч- кою всю істоту переповнювала я- кась радісна надія. Було, дійсно, дуже турботливо і неспокійно, бо ж жити ось тут, в цих напівроз- валених, дерев’яних барачках без вигляду на покращання в цю х о лодну і мокру зиму — було таки нелегко. Ще добре, що рядом б у ло дві родини добрих знайомих, а то було б зовсім „незатишно". По мізерні приділи на карточки треба було ходити досить таки далеко в крамничку на передмісті, паливо треба було самому десь роздобувати. По нього ми ходи ли з паном Миколою увечері, як вже діти спали, поміж бараками на „роздобенди" — так у нас це називалось. Не завжди нам і ща стило настягати вистачальну кіль кість палива — старі дошки, якісь колоди, різні рештки розвалених бараків. Все це треба було настя гати до нашого „королевського палацу", що ми і робили, жарту ючи і радіючи, що все ж таки ми вільні і буде ось у нас тепло... Тільки ж я вже зовсім не прига дую, як ми потім з тим всім дава ли собі раду, щоб можна було при вести всі ці дошки і колоди до від повідного розміру та розпалити ними піч. Ходити в крамничку б у ло теж симпатично. Це ж бо не означало лиш те, що ось прине сеш жменьку продуктів, а в це ж входила і свідомість, що ти ж вільний, не за дротами — і хоч лиш тільки можеш прой ти до цієї маленької, підміської крамнички, де звичайний собі чо ловік продасть належну тобі кіль кість харчів. Все ж таки ти вже далекий від усіх вартових і різних там „фюрерів" нижчих рангів. Положення наше ж на загал, о- чевидно було незавидне, щоб не сказати більше. Але наші люде мають ту прекрасну рису гумору і вміння себе потішити, тому для такого положення також є при казка: „на безриб’ї і рак риба". А нам же тут після Штрасгофу було ніби в палаці. Туди німці звозили всіх цивільних не-німець- кого походження, звідки потім від правляли людей на роботи до Ні меччини. Це був величезний та бір за колючими дротами. З нього нікуди не можна було виходити. Був ти на положенні арештовано го. В ньому годинами треба було стояти в черзі за мискою так зв. „зупи" — вода, в якій плавало кілька лушпинок бараболяних або бурякових. А потім... тут же б у ла в нашій розпорядимості „ціла кімната". На „ліжках" — нарах можна було вільно сидіти — були вони одноповерхові, був і стіл. Правда двері були завішені яки мись лахами і виходили просто на двір — в бараці був „собачий" холод. Але це ж не був Штрас- гоф! Там же — довжелезні „ба раки" із трьохповерховими нара ми, між якими „ні переїхати ні пройти" — вузенькі проходчи- ки. На нарах можна було лиш ле две втиснутись і сяк-так лягти. Щоб можна було якнебудь сісти, то про це тільки мріялось. І то ще не все. Тільки ляжеш, як — о, жах — зі стелі, з вищих нар цілі гірлянди-грона, однієї з най- огидніших тваринок у світі, т.зв. клопів-блощиць. Ясно, що ніхто з нас спати там не міг. Хай їм грець! Нам таки пощастило звідтам вирватись. Отож дійсно пощасти ло — дякуючи немалим зусиллям, відвазі, настирливості, а головне, дякуючи нашим українським вар товим — ми ж там сиділи за дрота ми і виходити не можна було. Був це вже грудень, а нас вивезли-за- брали з села на Словаччині, куди ми початком літа з великими труд нощами і перешкодами добились зі Львова — десь кінцем осені — саме вибирали картоплю. Пам’ятаю — потяг довго стояв поки гру зили народ християнський в „те плушки" для вивозу до Німеччи ни на роботи, — як раз коло двір- ця чоловік вибирав на своєму полі 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
