Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Сипле сніг за вікном. Сніг — то багато сніжинок. Хто їх по числить? Чи насипало їх вже д е сять, чи двадцять, чи сто? Чи аж так багато, що ніхто на світі не почислить? Може лиш послухай мо казку про них, про одну з тих безчисленних сніжинок, про най кращу з них. Як може одна сніжинка бути кращою за другу? Важко сказа ти, але снігова хмарка була пев на, що ця сніжинка, що ніжно трималася ї ї наче за руку, була найкращою! Величиною як ґудзи чок, біла, блискучої білости. Ко жен із ї ї шістьох боків — це дос конала відбитка другого. Гарна сніжинка і багато хмарці потіхи з неї. Та сніжинка була дуже не терпелива. Лиш вітер повіяв, мо роз подув, то вона почала проси ти: — Пусти мене хмарко! Кор тить полетіти! — О ні, — хмарка зловила її міцніше за руку. — Чи не бачиш, що листки на деревах ще жовті ють, травичка зелена — за скоро! Впадеш на сиру землю, розто пишся. Шкода тебе! І не пустила. Полетіли з хмар кою далі, і далі, кілька днів і кіль ка ночей, аж поки листя не впа ло, аж коли земля морозом побі ліла. Тоді сніжинка знову нетер пеливилась: — Ну, чи вже, чи вже? — Ще ні, хай інші перші по летять! Шкода тебе! Сніжинка насупилась, але не втікала. Полетіла із хмаркою далі і далі — через поля, через ліси, через води. — Яке гарне це озеро! — зра діла. — Пусти мене, хмарко, з хвилями погратися! Ледве ї ї хмарка втримала: — Чи ти не знаєш, що вода сніг топить? — насварила. Оглядаючись на приманливі хвилі, сніжинка полетіла дальше. Видно вже як біліють внизу дахи, присипані снігом і вітер по д о розі метелицю гонить. Проминули так дні, тижні, а сніжинка щораз більше нетерпля че просила: — Пусти мене, хмарко, прошу! А хмарка: — Ні і ні, шкода! Аж надлетіли над велике місто. Рух, шум, світла на ялинках бли мають, люди спішать обтяжені пакунками, а з крамниць чути звуки різдвяних мелодій. — Як цікаво! Я зараз полечу і приглянуся ближче. — Сніжин ка ледве держалась хмарки — ось, ось і полетить. — Не над місто, прошу! Впа деш під колеса авт, чи в болото і буде тобі кінець. — Я вже втомилася чекати. Хо чу полетіти, а тоді лягти з інши ми сніжинками та й відпочити на землі. Тримала хмарка сніжинку, як могла. Шукала, розглядалася за найкращими місцями, де б сніжин ку примістити. А сніжинка щораз слабше держалася — здається за раз відлетить і пропаде. Шкода найкращої сніжинки! Вона досі хмарку слухала і хоч як кортіло — униз не втекла. Чи тепер їй у великому місті пропасти? — A-а, почекай! — Хмарка по бачила щось цікавого на краю мі ста. — Вітре — пропросила, — подуй, прошу, мене туди! — Куди, куди? •—- допитува лася сніжинка. — Туди? — Так, туди, прощай! І нарешті найкраща сніжинка полетіла вниз. Радісно, весело кружляючи, щоб якнайдовше леті ти, нижче і нижче, аж поки ле гесенько не зупинилася. Де? Коло маленької церковці, перед освітленими постатями різ двяного вертепу. Те місце навіть вітер із чемности не зачіпав, і сонце не топило, і ніжки не топ тали. І там, якщо уважно пригля нетеся, побачите найкращу сні жинку ще й досі. СОНЯШНІ ЗАЙЧИКИ Коли у шибку сонечко пускає промінці, стаю біля віконечка з люстерочком в руці. В люстерко підіймаються промінчики ясні, і застрибають зайчики по стелі й по стіні. Г. Чорнобицька ГРА — „ПО РІВНЕНЬКІЙ ДОРІЖЦІ" Діти сидять на стільчиках з од нієї сторони кімнати. Тоді стають одне за одним в колону і йдуть на прогулянку під ритмічно про- казувані слова: Рівненькі в нас доріжки, Рівненькі в нас доріжки, Раз, два, раз, д в а . . . Останні слова повторити 8 ра зів. На слова: По горбочках, по горбочках, По горбочках, по горбочках, діти стрибають на обох ногах. В яму — бух! (присідають) На слова вчительки — ,,Виліз ли з ями“ -— діти проказують — „Ух, vx, v x !“ і випрямлюються. Після двох повторень цілого TeKCTv вчителька, а за нею діти проказують: Рівненькі в нас доріжки, Рівненькі в нас доріжки, Втомились наші ніжки. Діти й дуть одне за одним на слова: Ось там дім — Живемо ми в нім, біжать до своїх стільчиків і сі дають на них, відпочивають. Вказівки до гри: спочатку вчи телька показує, як треба стриба ти на обох ногах, присідати. Діти повинні виконувати рухи разом, до слів. Під час ходьби одне за одним не відставати і не бігати вперед. ВІДЧЕПИСЯ! Причепився морозенко Та й щипає помаленьку: Ручки, ніжки вже щемлять, Щічки з холоду горять. Та ще носик чих та чих! Бо замерз він більше всіх. Відчепися ж ти, морозе, Бо течуть вже в мене сльози. К. Перелісна ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1970 Найкраща сніжинка Наталка Герець Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
