Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
1 8 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, ТРАВЕНЬ 2020 лишилася вдовою. По смерті чоловіка, Теофіля Кобри нського, Наталія опинилася у фінансовій скруті (жінка на Галичині у ті часи жила «за чоловіком» і у тримувалася його коштом), тож змушена була повернутися жити до бать - ківського дому. Батько, щоб якось розрадити дочку, везе її до Відня, і саме там безутішні й вдовій Кобринській вдається побачити світло в кінці безперспективного жіночого тунелю: вона знайо миться з публіцистом Остапом Тер - лецьким, який переконав Кобринську, що та має талант до письма. А якщо вона зможе писати, то зможе на себе з того й зароблят и. Перше оповідання Кобринської нази - валося «Пані Шумінська» (згодом отримало назву «Дух часу»). Пи сала ж Кобринська про жіночу гідність, потребу жінок гуртувати ся, щоб разом долати життєві перешкоди та вириватися з лабет застарілих суспільних приписів. Як що врахувати, що галицькі землі в усі часи було дивовижним симбіозом жіночої освіченості і жіночого безправ’я, то така по - зиція Кобринської була більш, ніж сміливою. Але не художніми творами єдиними услави - лася Кобринська (хоча її оповіданням «Заради кусни ка хліба» щиро захоплювався І. Франко, все ж нині художній доробок Кобринської переважно цікавить і сториків літератури), а як засновниця «Товариства руських жінок» і спів - засновниця альманаху «Перший Вінок». Това - риство було засновано 1884 - го р. у тодішньо му Станіславі і мало на меті впливати на розвиток і свідомість жінок за допомогою літератури. А оск ільки літератури, яка б могла цьому впливу прислужитися (принаймні української) бра - кувало, Кобринська придумала видати літе - ратурний альманах. Кошти на видання «Пер - шого Вінка» дала Олена Пчілка. На обкладинці видання значилася прізвища як співза снов - ниц ь Н аталії Кобринської та Олени Пчілки. До «Першого Вінка» увійшло загалом со - рок дев’ять поетичних, прозових, пуб лі ци - стичних творів сімнадцяти жінок з різних куточків українських земель (зокрема, Ганни Барвінок, Уляни Кравченко, Михайлини Рощкевич, Софі ї Окуневської, Ольги Франко, Лесі Українки). За великим рахунком, «Пер - ший Вінок» можна вважати першою у світі збіркою жіночих творів, написаних, зібрани х, відредаґованих й виданих самими жінками. Але значно більше значення має не цей, а інший факт: для ба гатьох жінок це був шанс заявити про себе саме як письменниць (поеток чи журналісток), що в умовах того часної, поділеної між кількома імперіями, України було зробити дуже непросто. Але Кобринська на цьому не зупинилася: 1893 — 1896 - го р. організувала вида вництво «Жіноча бібліотека», в якому видала три томи альманаху «Наша доля» . Сюди увійшли як літературні твори, написані жінками, так і зроблені ними літе ратурні огляди. До того літературна критика вважалася винятково чоловічою прероґативою. Також не обійшл ося без статей про жіночий рух і права жінок навчатися в університетах. Задумала Кобринська й інший, не менш ґрандіозний літературний проєкт: видати добі рку українських та перекладних творів, в яких би йшлося про жінок, кожна з яких не побоялася вийти за п оріг свого дому, досягла у житті неймовірних висот й виконала ту чи іншу визначну місію. На жаль, втіленню цього проєкту спочатку завадила Перша світова війна. А потім – смерть. Кобринська пішла з життя у січні 1820 - го р., і навіть точна дата її смерті нев ідома, бо померла у дні, коли лютували зимові заметілі, тож кілька днів до неї ніхто не навідувався. А оскільки причиною смерті був тиф, то будинок Кобри нської потім просто спалили. Чого не скажеш про її ідеї й порушені нею питання, які не втратили актуаль ності і через сто років після її смерті. Просто нині йдеться вже не стільки про право жінок навчатися в університетах, скільки про право входити до нагля дових рад великих корпорацій чи обиратися до Верховної і місцевих рад нарівні з чоловіками. Хтось скаже , що жіноче питання й досі не розв’язане остаточно. Можливо, й так. Але не забуваймо, що Н. Кобринська починала торувати цей шлях з офіційних петицій доз волити дівчатам відвідувати класичні гімназії і зі звернень до австрійського уряду організовувати у сел ах дитячі садочки, які на ті часи були дивиною. Марія Вілінська (Маркович, Лобач - Жу - ченко) і Наталя Озаркевич (Кобринська) про - жили різне, насичене, ба гате на події та вра - ження життя. Кожна з них зрежисувала його для себе сама. І, можливо, жодна з них н е була б у захваті, що через століття їхні твори, творчість і позиції будуть зіста вляти й порів - нювати. Але значне бачиться на відстані. Так само, як і т ой факт, що Марію Вілінську й Наталю Кобринську насправді робить такими схожими бажання не просто лишат ися собою, але ще й належати самій собі. Аліна Акуленко , філолог, кандидат наук .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
