Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2020 WWW. UNWLA.ORG 1 3 «Мамин а світлиця» Спогади раннього дитинства «Мамина світлиця». Ця пісня Ігоря Білозіра на слова Богдана Стельмаха в останні роки все частіше звучить у моїй голові та виклик ає спогади раннього дитинства. У нашому домі такою світ - лицею була їдальня. «Вічна ди тяча с покусо, двері прочи - неш, а там...» – все, як спі - вається у пісні. І «вікна в задумі розмаю», і «добрі Шев ченкові очі», що диви - лись на мене з великого портрета у різьбленій рамці, і «золоте вишиття». Ви ши вок було багато. Великий стіл у їдальні був за стелений вишиваним обрусом, і таким самим узор ом вишивані портьєри на дверя х, виши - вані подушечки на канапі – все це робота маминих рук. На стіні – великий образ «Ісус Христос на Оливній горі». Еле ґ антності їдальні додавало чорне фортепіяно, на якому грала мама. Одним словом, «в нашій світлиці, я знаю, завше неді ля була». Їдальня завжди була для мене уособленням свята, бо стіл накривався лише на великі свята, або для гостей. Ось чому мої ранні спогад и зосе реджуються саме на їдальні. Адже свята завжди зап ам ’я товуються краще, ніж будні. З фортепіяно спогади ос обливі... Мої старші сестри Люба, Ірка й Надя вчилися у Львові. Найстарша Люба студіювала хімію в універ - ситеті, Ірка вчилася в медичному інституті на фармацевтичному факультеті, а Надя була студенткою тор гово - економічного ін ституту. Стар ші сестри часто привозили до нас своїх товаришів на неділю, чи свята. Молод ь хотіла веселитись, танцювати й співати. Мама грала та співала (мала сильне сопрано) для них на фортепіяно до пізньої ночі. Не було іншої музики в нас. Чомусь хлопців завжди було більше, ніж дівчат, і час то хтось з них брав мене на руки до танцю. Для мене було дуже го - норово, що я також тан цюю з усіма, як велика дівчина. Учителька за професіє ю, Мама лю - била молодь і мала підхід до неї. Я описую свої спогади в ду же рожевих тонах. Насправді, часи були дуже важкі, післявоєнні. Сту - денти у Львові дуже бі дували, не було що їсти. Приїжджали до нас, бо знали, що наїдяться досхочу. Пам’ятаю такий вип адок. Мама зварила великий ба няк голубців, який зали ши л а в припічку на ніч. На другий день вранці баняк ви - явився порожнім. Один хло - пець, Адзьо (кремезної стату ри) при знався, що це він з’їв. У сі смія лися, але потім дівчата роз - по віли, що він дуже голодує у Львові і тому навіть не зчувся, як вночі з’їв всі голубці. К ожної неділі вранці всі, хто був у хаті, йшли до церкви на Службу Божу, ад же мій батько був греко - католицьким свя - щен н иком. Хоч би як пізно не йшли спати гості, але вранці мусіли вставати. Двері зачинялись на ключ. Мама в цьому сенсі була безк омпромісно ю. Ми жили на плебанії, яка була через дорогу від церкви. Церква в Жидачеві , районному центрі то дішньої Дрогобицької області , була велика, мурована, всередині за престолом був чудовий образ Матері Божої. Парафіяни дуже дбали про свою церкву, бо завжди вона була прибрана квітами та вишивками. Особливо запам’ятався мені Божий Гріб перед Великоднем, який ви - глядав, як театральна сцена з безліччю квітів і вазонків, дзюрчанням води у водоспаді, кліт - ками з різними пташками, які не переставали співати - щебетати. А посеред цих у сіх декорацій була встановлена Плащаниця, до якої йшлося на колінах і билися поклони. Я собі завжди уявляла, що так в иглядає справжній Небесний рай. А ще я дуже любила ма ївки, які відправ - лялися кожного дня в місяці травні. Разом з товаришками я тримала білу лілійку та дуже цим пиша ла ся. У травні були уро дини мого Т ата й мої. У городчику перед нашою хатою у цей час зацвітал и нарциси, тюльпани, конвалії, бузок, півонії. Мама тримала квітник у зразковому пор ядку. Посередині була велик а клю мба, обсаджена міртовим живоплотом, а в центрі у великому дерев’яному ящику росла Родина Слижів, 1949 рік. Зліва: Люба, мама Мелянія, Надя, тато – о. Микола, Ірка. Спереду: Муся - Ліда .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
