Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, ТРАВЕНЬ 2020 велика а ґ ава, яку на зиму заносили до не - опалювальн ої кімнати. Навколо головної клю м би були зроблені менші. Яких лише най - різноманітніших кві тів там не було! Доріжки м іж клю мбами ре ґ улярно чистились сапою, щоб не заростали травою, чого я дуже не любила робити , хоч Мама мене примуш увала до цієї важкої роботи . Перші мої спогади припадають на голодні післявоєнні роки. Пам’ятаю, як Мама будила мене дуже раненько та брала зі собою до крам - ниці по хліб. Крамницю відчиняли о 7 - й ранку та видавали хліб по картках на кожну присутню особу. Т ато категорично відмовлявся йти, то Мама брала мене зі собою. Черга була дов - железна. Досить часто хліба ми не отримували, бо присутніх людей було більше, ніж при - возили хліба. Ми поверталися додому ні з чим, а на другий день треба було вставати ще раніше, щоб дістати хліб. Той хліб запам’ятався мені на все життя. Він був чорний, гле вкий. Але Мама купувала на базарі у селянок масло і я їла хліб з маслом. Масло продавали на великих листк ах з хрону – жовте, пахуче і я його дуже любила. Мама була енергійна, зарадна, завжди го - това до життєвих викликів і труднощів. Пам’ятаю, що в ліжках під матрацами були кропив’яні мішки, грубі шнури, великі хустки на випадок вивозу на Сибір. Нас врятувало те, що мої батьки мали громадянство Югославії, де батько 12 років був священником в українських поселеннях в Хорватії і Боснії перед Другою світовою війною. Мої старші сестри наро - дилися в Югославії. Пригадую, як М ама цілими дня ми сиділа за швейною машинкою та шила одяг для всіх чоти рьох доньок і для себе. Правил ьніше, перешивала зі старого одягу, комбінуючи дуже вдало різні матеріали. Я любила такі ком - біновані суконочки. Часом Мама брала мене зі собою до Львова, бо возила харчі не лише своїм трьом доням - студенткам, але й для господині та її дочки, в якої мої сес три проживали на квартирі (на станції, як тоді казали). У ранніх спогадах мого дитинства немає згадки про рідного брата, Романа, який виїхав в кінці війни до Німеччини у 18 - річному віці. Мамина наука допомогла йому пройти всі життєві випробування, дістат ис я на студії до Америки та здобути ступінь доктора хімії. Про його існування я дізналася аж у підлітковому віці. Батьки боялися розповідати мені про нього, щоб я комусь не похвалилася, бо опи - нились би на Сибірі, як тисячі українських родин у той час. Пам’я таю лише, що під час спільної молитви на Святий Вечір Тато казав: «А тепер помолимось за тих, хто в далекому світі». Я собі думала, чому ми маємо молитися за тих, кого не знаємо. А в далекому світі після війни опинився не лише найстарший син моїх батьків, але й старший брат Тата з родиною, який був суддею, Мамин старший брат, який був у проводі ОУН у Львові. Їхнє життя на чужині виявилося значно кращим, ніж наше життя на рідній землі. Лідія і Роман Слиж. Якраз сво - єму братові я, мої дві до - ні та ше стеро внуків, які вже наро - дже н і тут, зав дячуємо своїм життям в Америці вже 25 років. Брат мені розповідав, що в найважчі моменти свого життя він завжди відчував підтримку Маминої молитв и, яка допомагала йому долати життєві незгоди. За все, чого я досягла в житті, в першу чергу завдячую своїй Мамі, яка, хоч була строгою, вимогливою, але справедливою, роботящою, життєрадісною. Мама любила життя, любила людей і цю любов передала всім своїм дітям. Лідія Слиж, г олова Ню Йоркської Округи СУА. Що може бути краще за сім’ ю Що може бути краще за сім’ ю? А ще , як в ній панує мир та спокій? Я кожен день у Господа молю, Ніколи щоб не бути одинокій. Сім ’ я — це вічний затишок і рай, Підтримка і розрада будь у чому. Це розуміння, щастя, дивокрай, — Ніде не буде добре так , як вдома! Немає кращого нічого, ніж сім’ я, Цінуйте й бережіть свої родини! І у молитві кожного ім’ я Несіть до Бога, й Він вас не покине! Софія Степанишена , Руслан Степа нишен , Немирів, Вінницька обл.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
