Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, ТРАВЕНЬ 2020 то легко зрозуміти, звідки такі оди неймовірній красі й грації Вілінської. Жінки в оцінках вроди Вілінської були значно стриманішими, до її товариськості ст а - вилися скептично: пр о Вілінську відгукувалися як про особу замкнену, відлюдькувату, не - говірку. Хоча в такому разі дуже складно пояснити, на який з гачків вона чіпляла чо - ловіків. Можливо, зваблювала розумом? Від - кидати таку версію не випадає, адже Вілін ська справді була жінк ою розумною, освіченою, прогресивною, розкутою. Якщо мірилом віль - ності поглядів можуть бути вподобання в одязі, то Вілінська стала чи не першою жінкою, яка вдягла чоловічий брючний костюм. Хоча на - справді її прогресивність вимірювала ся не одягом, який вон а носила, а тим, чим і як вона займалася. Уроджена росіянка з Орловської губернії, Марія здобула освіту в приватному пансіоні у Харкові, а тоді на правах бідної родички (з усіма наслідками, які з таких прав випливають) жила в тітки. В ілінська могла вигідно вийти заміж і, певно, з огляду на тодішні суспільні устої, мусила це зробити, але ж недаремно вона так щиро захоплювалася творами Жорж Санд. Тож замість того, щоб зробити вибір на користь небідного поміщика й присвятити життя ство - ре нн ю й підтримці родинн ого вогнища, сім - надцятирічна Марія обрала українського етно - графа Опанаса Марковича, який відбував в російському Орлі заслання за участь у Кирило - Мефодіївському товаристві. Можливо, це була не стільки любов з першого погляду і на все життя, скільки шанс н арешті вирватися на во - лю й почати жити самостійним життям. А якщо для цього треба було вивчити українську мову, то для Вілінської то була не проблема – вона мала неабиякий талант до вивчення мов, і він їй не раз у житті прислужився. Невдовзі після того, я к Марія Вілінська стала Марією Маркович, вона стала ще й Мар - ко Вовчок. Марія не мала нічого проти того, щоб підписувати твори чоловічим псевдонімом (бути як Жорж Санд їй подобалося), але сам псевдонім захвату в неї не викликав. Так с амо, як і життя з Марк овичем спочатку в Україні, а тоді в російському Петербурзі. Їхній шлюб тривав менше ніж десять років, але оскільки розлучення у ті часи були дивиною й рідкістю, про Марковичів просто казали, що вони «не живуть разом». Насправді вони ж или ще й у різни х краї нах: він – у Російській імперії, а вона з малим сином – майже десять років то у Франції, то у Німеччині, то в Італії, то в Швейцарії. Вілінській - Маркович, яка знала десять мов і в побуті говорила французькою, жити в Европі було значно простіше, вільніше й перспективніше, ніж у Російській імперії. Бо в Европі вона могла собі дозволити не лише знайомитися й вільно спілкуватися з багатьма чоловіками (переважно письменниками, гро - мадськими й політичними діячами, які дружно в неї закохували ся), але й заробляти л іте - ратурною творчістю й перекладами на життя. Поза сумнівом, статки такою працею не за - робиш, але не від кого не залежати все ж виходило. Марію Маркович важко назвати першою жінкою, яка скористалася заміжжям як способом вирватися на волю, але фактично вон а стала першою українською письмен - ницею, яка переступила заміжжя, коли воно стало нагадувати кайдани, і ризикнула зароб - ляти творчістю на життя. Коли у 1867 - му р. Вілінська - Маркович на - решті повернулася з Европи, до російського Петер бурга, то поміж всього іншого почала ви - пускати журнал «Переводы лучших ино стран - ных писателей» ( «Переклади кращих інозем - них письменників»), друкувати в яко му свої переклади могли (і вона це заохочувала) осві - чені жінки. Про те, як непросто жінці заро б - ляти на життя, Вілінська знала не з чужих слів. Так само, як розуміла, скільки розумних, осві - чених жінок просто сидить без діла і без особистих грошей. Власне, вона організувала такий собі тогочасний перекладацький жіно - чий фріланс , який дозволив багать ом дівчатам і жін кам повірити в себе, свій талант і мож - ливість жити власним розумом і з власних знань. Більшості дівчат самим було не під силу знаходити тексти для перекладу, але разом з отриманою від Вілінської роботою вони також отримували перекладацьки й досвід і під - ро біток. На жаль, усе скінчилося безрадісно. І для журналу, і для Вілінської. Вона припустилася жахливої стратегічної помилки: ставила під усіма перекладами своє прізвище. Тобто до роботи над перекладами переважно залучала дівчат з провінції , але у друці їхн і імена ніде не значилися. З одного боку, логіка в цьому була: видавці значно охочіше віддавали тексти на переклад відомій письменниці, ніж дівчатам без імені. Але, з іншого, деяким дівчатам було образливо, що перекладають вони, а славу от римує інша. Досте менно невідомо, як і чому (за однією з версій через фінансові питання, за іншою – з суто особистих причин), але одна з перекладачок, яка працювала з Вілінською, Катерина Керстен, вирішила своїй «шефині»
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
