Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
1 8 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, ТРАВЕНЬ 2020 лишилася вдовою. По смерті чоловіка, Теофіля Кобри нського, Наталія опинилася у фінансовій скруті (жінка на Галичині у ті часи жила «за чоловіком» і у тримувалася його коштом), тож змушена була повернутися жити до бать - ківського дому. Батько, щоб якось розрадити дочку, везе її до Відня, і саме там безутішні й вдовій Кобринській вдається побачити світло в кінці безперспективного жіночого тунелю: вона знайо миться з публіцистом Остапом Тер - лецьким, який переконав Кобринську, що та має талант до письма. А якщо вона зможе писати, то зможе на себе з того й зароблят и. Перше оповідання Кобринської нази - валося «Пані Шумінська» (згодом отримало назву «Дух часу»). Пи сала ж Кобринська про жіночу гідність, потребу жінок гуртувати ся, щоб разом долати життєві перешкоди та вириватися з лабет застарілих суспільних приписів. Як що врахувати, що галицькі землі в усі часи було дивовижним симбіозом жіночої освіченості і жіночого безправ’я, то така по - зиція Кобринської була більш, ніж сміливою. Але не художніми творами єдиними услави - лася Кобринська (хоча її оповіданням «Заради кусни ка хліба» щиро захоплювався І. Франко, все ж нині художній доробок Кобринської переважно цікавить і сториків літератури), а як засновниця «Товариства руських жінок» і спів - засновниця альманаху «Перший Вінок». Това - риство було засновано 1884 - го р. у тодішньо му Станіславі і мало на меті впливати на розвиток і свідомість жінок за допомогою літератури. А оск ільки літератури, яка б могла цьому впливу прислужитися (принаймні української) бра - кувало, Кобринська придумала видати літе - ратурний альманах. Кошти на видання «Пер - шого Вінка» дала Олена Пчілка. На обкладинці видання значилася прізвища як співза снов - ниц ь Н аталії Кобринської та Олени Пчілки. До «Першого Вінка» увійшло загалом со - рок дев’ять поетичних, прозових, пуб лі ци - стичних творів сімнадцяти жінок з різних куточків українських земель (зокрема, Ганни Барвінок, Уляни Кравченко, Михайлини Рощкевич, Софі ї Окуневської, Ольги Франко, Лесі Українки). За великим рахунком, «Пер - ший Вінок» можна вважати першою у світі збіркою жіночих творів, написаних, зібрани х, відредаґованих й виданих самими жінками. Але значно більше значення має не цей, а інший факт: для ба гатьох жінок це був шанс заявити про себе саме як письменниць (поеток чи журналісток), що в умовах того часної, поділеної між кількома імперіями, України було зробити дуже непросто. Але Кобринська на цьому не зупинилася: 1893 — 1896 - го р. організувала вида вництво «Жіноча бібліотека», в якому видала три томи альманаху «Наша доля» . Сюди увійшли як літературні твори, написані жінками, так і зроблені ними літе ратурні огляди. До того літературна критика вважалася винятково чоловічою прероґативою. Також не обійшл ося без статей про жіночий рух і права жінок навчатися в університетах. Задумала Кобринська й інший, не менш ґрандіозний літературний проєкт: видати добі рку українських та перекладних творів, в яких би йшлося про жінок, кожна з яких не побоялася вийти за п оріг свого дому, досягла у житті неймовірних висот й виконала ту чи іншу визначну місію. На жаль, втіленню цього проєкту спочатку завадила Перша світова війна. А потім – смерть. Кобринська пішла з життя у січні 1820 - го р., і навіть точна дата її смерті нев ідома, бо померла у дні, коли лютували зимові заметілі, тож кілька днів до неї ніхто не навідувався. А оскільки причиною смерті був тиф, то будинок Кобри нської потім просто спалили. Чого не скажеш про її ідеї й порушені нею питання, які не втратили актуаль ності і через сто років після її смерті. Просто нині йдеться вже не стільки про право жінок навчатися в університетах, скільки про право входити до нагля дових рад великих корпорацій чи обиратися до Верховної і місцевих рад нарівні з чоловіками. Хтось скаже , що жіноче питання й досі не розв’язане остаточно. Можливо, й так. Але не забуваймо, що Н. Кобринська починала торувати цей шлях з офіційних петицій доз волити дівчатам відвідувати класичні гімназії і зі звернень до австрійського уряду організовувати у сел ах дитячі садочки, які на ті часи були дивиною. Марія Вілінська (Маркович, Лобач - Жу - ченко) і Наталя Озаркевич (Кобринська) про - жили різне, насичене, ба гате на події та вра - ження життя. Кожна з них зрежисувала його для себе сама. І, можливо, жодна з них н е була б у захваті, що через століття їхні твори, творчість і позиції будуть зіста вляти й порів - нювати. Але значне бачиться на відстані. Так само, як і т ой факт, що Марію Вілінську й Наталю Кобринську насправді робить такими схожими бажання не просто лишат ися собою, але ще й належати самій собі. Аліна Акуленко , філолог, кандидат наук .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
