Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, ТРАВЕНЬ 2020 то легко зрозуміти, звідки такі оди неймовірній красі й грації Вілінської. Жінки в оцінках вроди Вілінської були значно стриманішими, до її товариськості ст а - вилися скептично: пр о Вілінську відгукувалися як про особу замкнену, відлюдькувату, не - говірку. Хоча в такому разі дуже складно пояснити, на який з гачків вона чіпляла чо - ловіків. Можливо, зваблювала розумом? Від - кидати таку версію не випадає, адже Вілін ська справді була жінк ою розумною, освіченою, прогресивною, розкутою. Якщо мірилом віль - ності поглядів можуть бути вподобання в одязі, то Вілінська стала чи не першою жінкою, яка вдягла чоловічий брючний костюм. Хоча на - справді її прогресивність вимірювала ся не одягом, який вон а носила, а тим, чим і як вона займалася. Уроджена росіянка з Орловської губернії, Марія здобула освіту в приватному пансіоні у Харкові, а тоді на правах бідної родички (з усіма наслідками, які з таких прав випливають) жила в тітки. В ілінська могла вигідно вийти заміж і, певно, з огляду на тодішні суспільні устої, мусила це зробити, але ж недаремно вона так щиро захоплювалася творами Жорж Санд. Тож замість того, щоб зробити вибір на користь небідного поміщика й присвятити життя ство - ре нн ю й підтримці родинн ого вогнища, сім - надцятирічна Марія обрала українського етно - графа Опанаса Марковича, який відбував в російському Орлі заслання за участь у Кирило - Мефодіївському товаристві. Можливо, це була не стільки любов з першого погляду і на все життя, скільки шанс н арешті вирватися на во - лю й почати жити самостійним життям. А якщо для цього треба було вивчити українську мову, то для Вілінської то була не проблема – вона мала неабиякий талант до вивчення мов, і він їй не раз у житті прислужився. Невдовзі після того, я к Марія Вілінська стала Марією Маркович, вона стала ще й Мар - ко Вовчок. Марія не мала нічого проти того, щоб підписувати твори чоловічим псевдонімом (бути як Жорж Санд їй подобалося), але сам псевдонім захвату в неї не викликав. Так с амо, як і життя з Марк овичем спочатку в Україні, а тоді в російському Петербурзі. Їхній шлюб тривав менше ніж десять років, але оскільки розлучення у ті часи були дивиною й рідкістю, про Марковичів просто казали, що вони «не живуть разом». Насправді вони ж или ще й у різни х краї нах: він – у Російській імперії, а вона з малим сином – майже десять років то у Франції, то у Німеччині, то в Італії, то в Швейцарії. Вілінській - Маркович, яка знала десять мов і в побуті говорила французькою, жити в Европі було значно простіше, вільніше й перспективніше, ніж у Російській імперії. Бо в Европі вона могла собі дозволити не лише знайомитися й вільно спілкуватися з багатьма чоловіками (переважно письменниками, гро - мадськими й політичними діячами, які дружно в неї закохували ся), але й заробляти л іте - ратурною творчістю й перекладами на життя. Поза сумнівом, статки такою працею не за - робиш, але не від кого не залежати все ж виходило. Марію Маркович важко назвати першою жінкою, яка скористалася заміжжям як способом вирватися на волю, але фактично вон а стала першою українською письмен - ницею, яка переступила заміжжя, коли воно стало нагадувати кайдани, і ризикнула зароб - ляти творчістю на життя. Коли у 1867 - му р. Вілінська - Маркович на - решті повернулася з Европи, до російського Петер бурга, то поміж всього іншого почала ви - пускати журнал «Переводы лучших ино стран - ных писателей» ( «Переклади кращих інозем - них письменників»), друкувати в яко му свої переклади могли (і вона це заохочувала) осві - чені жінки. Про те, як непросто жінці заро б - ляти на життя, Вілінська знала не з чужих слів. Так само, як розуміла, скільки розумних, осві - чених жінок просто сидить без діла і без особистих грошей. Власне, вона організувала такий собі тогочасний перекладацький жіно - чий фріланс , який дозволив багать ом дівчатам і жін кам повірити в себе, свій талант і мож - ливість жити власним розумом і з власних знань. Більшості дівчат самим було не під силу знаходити тексти для перекладу, але разом з отриманою від Вілінської роботою вони також отримували перекладацьки й досвід і під - ро біток. На жаль, усе скінчилося безрадісно. І для журналу, і для Вілінської. Вона припустилася жахливої стратегічної помилки: ставила під усіма перекладами своє прізвище. Тобто до роботи над перекладами переважно залучала дівчат з провінції , але у друці їхн і імена ніде не значилися. З одного боку, логіка в цьому була: видавці значно охочіше віддавали тексти на переклад відомій письменниці, ніж дівчатам без імені. Але, з іншого, деяким дівчатам було образливо, що перекладають вони, а славу от римує інша. Досте менно невідомо, як і чому (за однією з версій через фінансові питання, за іншою – з суто особистих причин), але одна з перекладачок, яка працювала з Вілінською, Катерина Керстен, вирішила своїй «шефині»
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
