Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, ТРАВЕНЬ 2020 велика а ґ ава, яку на зиму заносили до не - опалювальн ої кімнати. Навколо головної клю м би були зроблені менші. Яких лише най - різноманітніших кві тів там не було! Доріжки м іж клю мбами ре ґ улярно чистились сапою, щоб не заростали травою, чого я дуже не любила робити , хоч Мама мене примуш увала до цієї важкої роботи . Перші мої спогади припадають на голодні післявоєнні роки. Пам’ятаю, як Мама будила мене дуже раненько та брала зі собою до крам - ниці по хліб. Крамницю відчиняли о 7 - й ранку та видавали хліб по картках на кожну присутню особу. Т ато категорично відмовлявся йти, то Мама брала мене зі собою. Черга була дов - железна. Досить часто хліба ми не отримували, бо присутніх людей було більше, ніж при - возили хліба. Ми поверталися додому ні з чим, а на другий день треба було вставати ще раніше, щоб дістати хліб. Той хліб запам’ятався мені на все життя. Він був чорний, гле вкий. Але Мама купувала на базарі у селянок масло і я їла хліб з маслом. Масло продавали на великих листк ах з хрону – жовте, пахуче і я його дуже любила. Мама була енергійна, зарадна, завжди го - това до життєвих викликів і труднощів. Пам’ятаю, що в ліжках під матрацами були кропив’яні мішки, грубі шнури, великі хустки на випадок вивозу на Сибір. Нас врятувало те, що мої батьки мали громадянство Югославії, де батько 12 років був священником в українських поселеннях в Хорватії і Боснії перед Другою світовою війною. Мої старші сестри наро - дилися в Югославії. Пригадую, як М ама цілими дня ми сиділа за швейною машинкою та шила одяг для всіх чоти рьох доньок і для себе. Правил ьніше, перешивала зі старого одягу, комбінуючи дуже вдало різні матеріали. Я любила такі ком - біновані суконочки. Часом Мама брала мене зі собою до Львова, бо возила харчі не лише своїм трьом доням - студенткам, але й для господині та її дочки, в якої мої сес три проживали на квартирі (на станції, як тоді казали). У ранніх спогадах мого дитинства немає згадки про рідного брата, Романа, який виїхав в кінці війни до Німеччини у 18 - річному віці. Мамина наука допомогла йому пройти всі життєві випробування, дістат ис я на студії до Америки та здобути ступінь доктора хімії. Про його існування я дізналася аж у підлітковому віці. Батьки боялися розповідати мені про нього, щоб я комусь не похвалилася, бо опи - нились би на Сибірі, як тисячі українських родин у той час. Пам’я таю лише, що під час спільної молитви на Святий Вечір Тато казав: «А тепер помолимось за тих, хто в далекому світі». Я собі думала, чому ми маємо молитися за тих, кого не знаємо. А в далекому світі після війни опинився не лише найстарший син моїх батьків, але й старший брат Тата з родиною, який був суддею, Мамин старший брат, який був у проводі ОУН у Львові. Їхнє життя на чужині виявилося значно кращим, ніж наше життя на рідній землі. Лідія і Роман Слиж. Якраз сво - єму братові я, мої дві до - ні та ше стеро внуків, які вже наро - дже н і тут, зав дячуємо своїм життям в Америці вже 25 років. Брат мені розповідав, що в найважчі моменти свого життя він завжди відчував підтримку Маминої молитв и, яка допомагала йому долати життєві незгоди. За все, чого я досягла в житті, в першу чергу завдячую своїй Мамі, яка, хоч була строгою, вимогливою, але справедливою, роботящою, життєрадісною. Мама любила життя, любила людей і цю любов передала всім своїм дітям. Лідія Слиж, г олова Ню Йоркської Округи СУА. Що може бути краще за сім’ ю Що може бути краще за сім’ ю? А ще , як в ній панує мир та спокій? Я кожен день у Господа молю, Ніколи щоб не бути одинокій. Сім ’ я — це вічний затишок і рай, Підтримка і розрада будь у чому. Це розуміння, щастя, дивокрай, — Ніде не буде добре так , як вдома! Немає кращого нічого, ніж сім’ я, Цінуйте й бережіть свої родини! І у молитві кожного ім’ я Несіть до Бога, й Він вас не покине! Софія Степанишена , Руслан Степа нишен , Немирів, Вінницька обл.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
