Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
навіть вершник на коні. В першо му кроці поза містом, кінець — пільні лиш дороги, корови пасуть ся, та найбільша небезпека в їзді — гуси. Гуси сиплять ся як пір’я, не дають проїзджати. Не диво., що пухові пери™ ще все стандартне покривало. Хата п-ва Шпаків злучена із їх крамницею — Каса Нова Ірачі. В помешканні, де не глянь •— вишив ки, традиційні наші взори, велика миска писанок, спогад краю, що його третя генерація ще все шанує як рідного. Українсько -— бразилійська гостинність! Де не зайди, кидають роботу, сідають з тобою, на закуску, напиток, та дов гі розмови. Щастя дійсно всміхнулося, наче зачарована мандрівка. Вийшло, що родич п-ва Шпаків також мав крамницю, лиш в Юніон де Вікто рія, значить коло Порте Аньон. Нарешті, без найменшого труду, від коли добрі люди взялися за допомогу, побачила ще раз своє загублене містечко. -— А де, чи є можливість, шо знаєте про Лінію Іидепенданцію ? Знав. Занедбана стежка пару кі ль оме тр'і в за містом. Повіз. Про цей момент я найменше зиаю. Ко ли не згадає тепер, задумано за тихне. Хати батькової не було, лиш заглиблений в землі, де сто яла. А спереду всихаюча пальма, власними руками посаджена. По пальмі пізнала. Тяжко уявити більш зворушливий момент у жит ті -— повернутися до рідної хати за довгі роки, та побачити болю чий Доказ літ, що промайнули. І таїк би закінчилася мандрівка •— надзвичайним успіхом. Все, що бажане — осягнено. Але дивне ко ло ще не зупинилося. Відчуваючи смуток гості чутли ві зінайомі придумали розвагову прогулянку, щоб відвернути дум ки від минулого. Повезли Доротею 60 миль чудовим краєвидом у сто рону Сіера до Тігре — Гори Ти гра, до містечка Мілей. Тут, серед чужих португальських гір, україн ське село наче перенесене із пе- реД-воєнної Укра'їни. Повільним темпом сунуться вОізи по пільних вулицях, торгівці на конях, бабу ні в квітчастих хустках з вікон заглядають, маса сонячшків, та над усім1 звук дзвонів українсько- візантійської церкви Святого Пе тра. В повітрі українська мова, українські пісні, українська туга, лиш дивно смішна з тропічним ду хом цієї країни — вишивки де не глянь, навіть, щось надзвичайне — на хатах. Блискучими кольо рами обмальовані стіни з-зовні і в середині нашими улюбленими взо рами. Блистять яскраво в південно американському сонці як іронічний доказ, що це ніби Україна, а в дій сності чужий край. Двадцять кілометрів за селом п-іво Шпаки мали землю. Тут -— в перенесеному підгір’ї українсько му -— батьки їхні розбудували но ве життя. Квітами вкриті полони ни, сонцем огріті долини нагадува ли покинений кріай, а зеленяві Го ри Тигра немов мариво інших гір. Тимчасовий смуток пройшов, і Дороггея повеселіла. — Це мені здається найкращі поля світу ■— промовила. — Мо;же бути — вияснили, але також найбідніші в штаті Парана. Нічого. Вона з матеріяльними вигодами не числилася. Повільний, стародавний ритм життя, гостин ність, добродушність, а це вона відчула в містечку, в сусідних се лах, хатах. — Не пам’ятаю, коли останній раз так місцевість полюбила -— розказує тепер мені. •—• Тут, моє призначене місце. Я — вдома. — Не вже ж, в найбідніших об ставинах, серед чужих людей? -— мені самій не хочеться вірити. По її бажанню, залишили її на пару тижнів у сусідів, п-ва Петрів- ських, а син її, Джек, повернувся до Америки. І захоплення не пройшло. Навпа к и — з кожним днем наче пуска ла коріння глибше в цю землю. З яких спонук походило це зачаро- вання, ніхто не може сказати. А факт, що купила вона землю се ред тих гір, замовила контрактора, майстрів, будівничих. Будують їй хату, геть на вершині біля цер кви ташої Святого Михайла, тут у глибинах Бразилії, де земля дише вічним літом і 20-те століття наче не дійшло, де люди росохами зем лю орють, руками громадять, та хліб в кам’яних печах печуть, ха ти традиційними нашими взорами прикрашують. СКОВОРОДА В НЮ-ЙОРКСЬКІЙ ПУБЛІЧНІЙ БІБЛІОТЕЦІ У Слов’янському відділі Ню-Йорк- ської Публічної Бібліотеки відкрито виставку, присвячену українському філософові Григорієві Сковороді. Виставлено ряд цікавих рідкісних видань, а саме: перше видання вибра них творів Г. Сковороди, яке вийшло в Петербурзі 1861 p.; праця Д. Чи- жевського в німецькій мові „Філосо фія Г. С. Сковороди", що появилася у Варшаві 1934 p., інформаційна стат тя про музичну творчість Г. Сково роди з нотами його творів, яка була поміщена в церковнім календарі Пра вославної Митрополії у Варшаві, 1972 року; „Сковорода — симфонія", по етичний твір Павла Тичини, який ви йшов після смерти автора, та ін. Між виставленими книгами знаходиться Д. І. Багалія „Український мандрова- ний філософ Н. С. Сковорода" (Київ, Держ. Вид. України, 1926) і ряд емі граційних та радянських видань, що появились останніми роками з нагоди ювілейних святкувань 250-річчя з дня народин нашого філософа. Виставка дає широкий огляд життя та творчо сти Г. Сковороди. Як відомо, ню-йоркська публічна бібліотека є однією з найбільш відві дуваних бібліотек світу. Кожного дня її відвідує понад 8,000 читачів із різ них країн — науковців, дипломатів, студентів тощо. З цього погляду у- країнські виставки в цій бібліотеці можна вважати одним із найуспішні ших засобів ширення правди про У- країну. Виставка тривала до кінця липня 1973 р. При зміні адреси не забудьте по дати коду Вашої околиці (зіп-код). Це конечне для висилки журналу. Кидає вигоди і привілеї добір ного американського життя, та пе- реселюється разом із чоловіком в ті, порівнюючи примітивні обста вини. -— Чого? -— випитують усі. • --- Це МОіЯ доля. Різного можна сподіватися в та кій „сантиментальшй мандрівці" як Дороге я провела. Ніколи не знати куди, дійсно, доля поверне. Але мало хто має відвагу піти за своєю долею до> кінця дороги. За це найбільше подивляю цю незвичайну жінку. НАШЕ ЖИТТЯ ~ ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1973. 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
