Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З А КОЛОМ ДОЛІ НАТАЛКА ГЕРЕЦЬ Не одна з кас мріє про можли вість скласти так звану “se n ti m ental jo u rn ey ” в минуле, в роз шук молодих літ, забутих днів. До- ротея Ропнек, моя знайома, доче калася цієї можливосте. Але ра зом із нагодою, прийшло розча рування. Був час, були гроші на подорож та єдина перешкода — місце де вона прожила незабутнє, надзвичайне дитинство наче зник ло з мапи світа. Десь у буйних глибинах Бразилії доріжка, Лінія Індепеядеція, де майже п’ятдесят років тоїму її батько, німець Емі грант, вирвав із джунглів хату і господарство. Мрія життя її -— віднайти цю доріжку покинену со рок років тому. Роками робила розшуки, досліди, -—- без успіху. Буйна країна наче придушила хату, дорогу, сусіднє містечко. Аж останнього літа, через див ний збіг подій, через мене, через перше у житті знайомство з укра їнськими людьми, відкрилися не сподівано двері до минулого. Я запізнала пані Ропнек в літе ратурнім клюбі Ютіки — вийнят ково жвава жінка, привітна і ве села, сама нагадувала літератур ний персонаж -— A untie М ате . Вона ке відчувала ніякого потяг- нення до рідної Німеччини, лиш до „адоптованої14 Бразилії. Чоловік її директор великої фабрики, зв’язки широкі, а не могла до того часу знайти сліду містечка, де во на з родиною колись доїжджала на торгівлю — маленьке Порто А- ньон •— десь в околиці полуднево го штату, Парана. чого дому в Дорнштаті коло Ульму, такою залишилася вона до кінця своїх днів у спогадах своїх численних студентів і у ли стуванні з ними. Саме пару тиж нів перед її смертю дістала я від неї гарного листа. Бистрота дум ки не залишала її до кінця. — Не в Харкові, не в Києві і не на Запоріжжі спочити їй довелось, а на далекій чужині, та дух її вічно вітатиме ген над степовими про сторами південної України і у серцях вдячного їй українського нараду. Всі контакти із подорожніми а- генціями, коїнсулятами, і т. д. не дали висліду. Вибиралася тепер на здогад у подорож розшуків по те ренах цієї країни, без найменшої ідеї де поставити перший крок. Двадцят-літній син, Джек, їхав із нею на поміч та оборону. — Він буде керувати „джіпом“, сміялася, — а я йому буду підтри мувати рушницю. Звучало, як дійсно ризиковний почин. Невже ж нема нікого між нашими українцями, щоб пора див? -— Є •—• моя мама потвердила. — Недавно до Ютики приїхала молода пані, Марійка Непорайна, якраз із Бразилії. Повідомила я Доротею. — По знайомлю вас. Мої слова прийняла Доротея без великого ентузіазму. Бразилія п’ята у величині країн світу. Тяг неться від недоступних амазон ських джунглів тисячами миль до холодних полудневих гір. Мала на дія зустріти якраз когось із тих самих сторін. Але погодилася. По телефонувала я на другий день до пані Марійки. Уже успіх. Шта тів Бразилії двадцят-два, а вона якраз із Парани. Є надія. Слідую чого вечора відвідали. І тут зрушили ми дивне коїло обставин, що до цього дня не зу пинилося. Пані Марійка знала Порто А- ньон. Просто неймовірно. Шанси та кого щастя астрономічні. Доротеї Очі зайшли: сльозами. — ІЦе дій сно існує Порто Аньон? -—- Так. Жила я коло сто миль звідтіля. Лиш тепер мало хто зве так. Місто Юніон де Вікторія роз будувалося навколо, та на малах лиш так і зазначено -—- Юнія де Вікторія. Не всі знають, що це включує Порто Аньон. І тут, таке несподіване вияснен ня ситуації. І від ласкавої пані Марійки ли сти ДО' родичів та знайомих в Бра зилії, зв’язки, контакти. Через слі дуючі тижні дор'ога до далекої країни постелена наче до сусідної хати. Та, що найцікавіше, як ви явилось пізніше, на кожнім миле- вім стовпі цієї дороги — україн ські люди. Німецького походжен ня американка прожила без кон тактів з українцями, та, як багато чужинців, не відрізняла нас від “R ussians.” Доля познайомила. Чудом модерної транспортації ступила 23-го грудня в джетовий тунель часу, за десять годин про їхавши 4,816 миль, океани, кон тиненти, та сорок літ. Із Нюйорк- ської зніми, раптом тропічне літо. Біліла у низу найбільша метропо лія Південної Америки — Сан Па вло. Враження на летовищі наче літак завернувся та скинув назад у Ню Йорку, лиш хмар од ери білі, а не брудної-сірі, пальми, квіти, ін ший ритм життя. Бразилія. — Ви є вдома, -— перші слова доктора Мілтона Шпака, який при вітав їх із квітами в Курітібі. Зна йомі пані Марійки прийняли не знайомих наче родину. Покинули роботу, приїхали 130 миль — лиш щоб зустріти та особисто прове сти до себе. О, це понад усе захопило Доро тею •— гостинність людей цієї кра їни. На все свій час, а на першо му місці в них дбайливість про ближнього. І тепер вони були го тові грати ролію провідників через цю, туристами улюблену, країну. Подякувала Доротея, заскочена, але її не цікавили туристичні ви ди та дива. Здавалось їй наче дій сно повернулася до рідного дому за довгі роки, і одне бажання, ■— якнайскорше віднайти покинену хату. Обіцяли всю допомогу в розшуках. Аж пізніше, по факті, признались їй, що самі сумнівали ся в цій удачі. Тропічний ліс вкра дався як дикий бурян на людські оселі, все готовий вихапати назад своє. Сорок років у джунглях як вічність. Повезли тепер до себе, до міста Ірачі. Ірачі тшторве для цієї країни — цікава мішанина народів, стилів життя, модерного, стародавнього, цивілізації, буйности. В центрі мі ста, попри елегантні склепи, воли вози, тягнуть, навколо них авта об’їзджають, ровери, час до часу 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
