Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
УКРАЇНКА Я МАЛЕНЬКА ГАННА ЧЕРІНЬ (Оповідання, нагороджене на XII конкурсі СФУЖО) (Закінчення) Нарешті, автобус спинився на довго. Вийшли всі люди, крім Ні ни. Водій підійшов до неї й ла скавої погладив дівчинку по го лівці : — А ти що тут робиш? Без ма ми? Видко, загубилася. Як тебе звуть? — Не розумію, — відповіла Ні на. — Де ти живеш? Куди мандру єш? — Не розумію, повторила Ніна по-українськи. — Доведеться відвезти тебе до поліції, — промовив в о д ій . --- Як би не праця, я б сам спробував знайти твою маму, але це, бачу, буде не легка справа... На поліції Ніну оточило кілька привітних чоловіків у синіх убран нях; вони перш за все поприно сили їй цукорок, яблучок, навіть якихось забавок... Проте, ніхто не вмів розпитатися, де вона живе. — Дайте їй олівець і папір. Мо же вона напише своє ім’я? Ніна відразу здогадалася, і рів ними, великими літерами викарбу вала на папері: „Н1НА“. — Гайга? Гіга? — читали по ліцаї. — Ні, Ніна! — Виправляла їх дівчинка. Я — Ніна. — Ага, вона чужинка, пише не по-нашому. А як твоє прізвище? Ніна — хто? — Запитували вони і показували на папір. Ніна зр озу міла, що вони хочуть. — Ніна ІІІевчук! Шев-чук, — повторили поліцаї. — Гей, Джо, неси сюди телефон ну книжку. — Ось віоіна, але на яку літеру шукати? — Ніна, напиши „Шевчук", •— ггоказали їй знов на папір. Ніна ще не вміла написати сво го прізвища... Вивела тільки літе ру „Ш “. — Такої літери в телефонній книжці нема... Доведеться тримати ї ї тут, поки не зголосяться батьки. Шкода, що воша здалеку. Казав водій, що ма буть аж на іншім кінці міста в ав тобус ускочила, а він таку малечу поміж дорослими й не помітив. О- тож, маємо на поліції дочку — приймачку... Ніна тим часом набавилась но вими цяцьками, і їй стало дуже сумно. Хотілося додому, до мами, до нового ведмедика й до> лялі — Марусі... А може вже й тато прий шов з роботи, і ніхто його не з у стрів при брамі... Тато мабуть д у же сердиться на Ніну... Ніна засмутилась і почала хли пати. Поліцаї старалися ї ї розве селити, возили ка спині, танцюва ли з нею, навіть зробили для неї ляльковий театр. Ляльками були руки й пальці поліцая Джо, зави- нені в хусточку або засунуті в ру кавичку. Це було дуже смішно. Ніна забула про дім й знов у- сміхнулась. Вона вирішила й собі похвалитися, бо ж на Різдво та кож деклямувала на сцені віршик. Вона, правда, у першім же куплеті збилась, але зараз же повернулась Ніна вийшла на перед, стала „на струнко" й п о чала: „Українка я маленька, Українці батько й н е н ь к а ..." НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1973. 29
Page load link
Go to Top