Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
лицем до мами, що стояла за лаш тунками, й запитала: — Мамцю, а далі як? Підкажи мені! Мама підказала, Ніна поверну лась лицем до публіки і вже без помилок промовила ввесь віршик. Публіка вітала Ніну щирими опле сками, більш ніж навіть тих дітей, що не помилилися... Отож, і тепер Ніна вийшла впе ред, стала струнко й почала: — Українка я маленька, Українці батько й ненька... — О, вона українка! — Сказав Джо. — Добре! Спробуємо з цьо го боку. Ану, що ми маємо в те лефонній книжці українського? Задзвонили перш до україн ського банку, що в середу був замкнений, тоді до української книгарні, де Шевчуків, на жаль, не знали, а тоді до української церкви. Свяшеник сказав, що в його парафії Шевчуки є, але у них немає донечки Ніни. Проте, він дав телефон ще двох українських цер- Було вже пізненько'. Тато, ма ма, Петрусь і Марійка вже за снули. Час і звірятам йти наніч до своїх ліжечок: песикові — в будку, гу сочці — в повітку, а котикові на Петрусеве ліжечко, так щоб мама не побачила. -— • Я щось не хочу спати, промовила качка. — І мені не спиться. Чую носом небезпеку. Посиджу іще, може я- кого злодія перелякаю. — А я носом мишу чую, — муркнув кіт. — Поки не зловлю, не піду до хати. До того ж, я го лодний. -— Ти завжди голодний, тільки й робиш, що кричиш ,,Мало! Ма ло!" — Бо ти. в мене перед самим носом маю їж у крадеш, ще й хво стом виляєш, ніби нічого не стало ся! — Ну, Мурку, не сердься. От зловиш мишу, то й наїсися. А я мишей не їм, то через те мусиш мені часом своєї пайки вділити. Ми ж свої, вже три роки разом живемо! ков і порадив спитатися там. І от, нарешті, до телефону покликали Ніну. — Це ти, бабусю? •— Спитала Ніна. Вона думала, що тільки ба буся може до неї говорити через телефон. — Ні, дитинко, це Отець Юрій. Чи ти мене пригадуєш? Ти до ме не завжди в неділю по службі під ходиш хрест поцілувати. То це я. Пригадуєш? — Так, — зраділа Ніна. — А мама у вас? -— Ні, дитинко, але я зараз же до неї задзвоню, і ми по тебе при їдемо. Ти не плач і чекай на нас, — добре? — А мама мене не буде лаяти? -— Зовсім н е б у д е ! В'Оіна б у д е дуже щаслива, що ти жива і здо рова. Отже, чекай на нас! Через годину Ніна була вже вдома. Ведмедик і ляля вже давно прокинулись і плакали за своєю господинею. І вже якраз пора йти назустріч татові. -— Але мені щось неприємно пахне! Я б сказав, просто таки смердить. Так як тоді, коли я грів ся коло електричної печі й обпа лив хвоста. — Справді, з хати чути якийсь дим. Може то господиня шось ва рить? — Для варення запізно. Вже всі СПЛЯТЬ. — А я все-таки подивлюсь у ку хню — може що в печі забули, сказала качка. За хвилю вона ви летіла з хати так швидко, наче її хто звідти викинув. •— Ой, біда! В печі нічого не ма, але горять завіси на вікнах і шмварчать квіти у вазонах! -— Це пожежа! — Вирішив пес. — Я знаю. Я вже таке бачив. Я мушу вити на сполох. -— А я що робитиму ? -— Спита ла качка. -—• Може піду махати крилами, що погасити вогонь? ■—- Ні, ти біжи до сусідів. Кричи під вікнами, щоб вони побудили ся. А ти, Мурку, йди мерщій на ших господарів будити! — Я вже ходив, хоч і дим за ступив дорогу. Але господиня за чинила двері на другий поверх, щоб я не пішов до Петруся сіпати! — То лізь на дерево, а звідти у вікно. — Я б о ю с ь ! Я в п а д у з д е р е в а ! М еіні в о г о н ь х в о с т а о б с м а л и т ь . — Велике діло твій хвіст! - - Сказала качка. — Зараз же лізь на дерево! — Не можу! Боюсь! Я втечу! -— От я тебе втечу! •— Крик нула качка й так дзьобнула кота, що він одразу видряпався на де рево, проліз у відхилене вікно і дряпнув господиню в руку. — Що це таке? -— Скрикнула господиня. -— Це ти, Мурку? Ану, марш ізвідси! Але що це за страш ний дим?! У нас пожежа! Тату, діти, швидше вставайте! За хвилю вся сім’я вже була на дворі, а до будинку якраз під’їха ло пожежне авто, що його викли кали сусіди. Пожежу швидко по гасили, і всі були раді, що лиши лись живими й здоровими. — А все це наш любий Мурчик, що не побоявся вогню, прибіг на гору і нас побудив! — А також ваш песик і качка, що розбудили нас і покликали на допомогу. Це справжні герої! Звірята дивились один на одно го і задоволено посміхалися, так як звірята вміють, коли на них ди витесь дитячими очима. Вони бу ли задоволені своєю відвагою, і ніхто не згадував про те, як Мур- ко боявся лізти на дерево. Г. Ч. ЯК ЗВІРЯТА ВРЯТУВАЛИ ХАТУ НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1973 82 ВІДДІЛ СУА В БРОНКСІ видав довгограйну платівку „П ослухайте, д іт и 44 з віршами, піснями й казками українських авторів — Ціна 5 дол. — Поштова пересилка 50 ц. Замовляти: Mrs. Ivanna Klym 2082 Vyse Ave. Bronx, N. Y. 10460 Чи Ваша дитина користає з укра їнської світлички, що її у Вашій місцевості ведуть Відділи СУА? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top