Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Тарас Шевченко любив дітей Тарас Шевченко мав брата Оси па, в якого було двоє дітей: хлоп чик і дівчинка. Оцей хлопчик, —- Іван, як мав шість років, — при гадує, як його дядько Тарас Шев ченко приїхав був до їх села Ки- рилівки відвідати свою родину. Було це літом, оповідає Іван. День був гарний, соняшний. Всі наші пішли на панщину, а дома лишився я та сестра. Були ми ще малі, то-ж стерегли хати. Мама, як ішла на панщину, казала нам: „Не відходьте, діти, від хати, щоб бува який злодій не вбрався до хати. З огнем не бавтеся, бо хату спа- лите“. От ми бавимося коло хати та все поглядаємо на сонце, чи скоро стемніє й прийде мати варити ве черю. Аж чуємо заторохтіло на вулиці й до воріт під’їхала панська брич ка (повіз). З неї зліз якийсь пан, обтрусив з себе порох та йде про сто до нас. Нас дітей, як ми не слухали батька чи матір, все лякали паном. У нашому селі жив помішник у- правляючого й ми нераз бачили, як він сік різками селян, коли во ни в чімсь провинилися. То ми, як побачили пана, з переляку на робили страшного крику та кину лися тікати у садок. Ми боялися, що пан приїхав нас бити. А цей пан біжить за нами та гукає: — „Я не пан! Я ваш дядько Тарас. Не бійтесь, я не буду вас бити!“ Де там — ми не віримо! Тікаємо й верещимо. Старша сестра добре бігала, а я скоро втомився. Заплу тався в гущавині й тут настиг ме не пан, схопив на руки й давай ці лувати. Разом з поцілунками на щоки мої капали його теплі сльо зи... Пан також плакав... Потім сів на траву, посадив ме не на коліна й дав цукорки. Дав мені їх повну жменю, а я все пла кав і трусився, як листок з дерева. Сестра побачила, що пан не б’є та ще й цукерків дає, несміло на близилася підходити все ближче та ближче. Потім і вона сиділа на ко лінах у дядька Тараса. Нарікав дядько на панів. Розпи тував нас про батьків. Був він та кий лагідний, привітний, що ми скоро цілком заспокоїлись і наші дитячі серця вже перейнялись до вір’ям до доброго пана. Він нас гарно голубив, ще краще, як рід на мати. І ми вже сміло з ним роз мовляли та казали, що від батьків чули, що є у нас дядько Тарас, але ніколи його не бачили. Так у садку просиділи ми до ве чора. Прийшли батьки з панщини, з роботи. Ми з сестрою бігли на випередки назустріч батькам, щоб сказати, що у нас є дядько Тарас. Але вони нам не вірили, аж поки самі не побачили. І радість і сльози — все зміша лося разом... Мати пішла готовити вечерю, а тато з дядьком Тарасом посідали під хатою й розмовляли. Незабаром посходилися всі роди чі. Розмовляли цілу ніч. Як довго гостював дядько Тарас не знаю, мабуть із тиждень. Про що розмовляли не знаю, але все дядько Тарас був сумний. А як розмовляв з нами, то все був весе лий, сміявся, бігав, бавився з нами в різні дитячі забавки, ніби сам був дитиною. Любив дуже дітей. Не лиш ми, а всі інші діти з першого разу ли нули до нього, любили його. Осо бливо любив він проворних жва вих дітей. Бувало підуть батьки на панщину, то він назбирає дітей з усього кутка й бавиться з нами цілий день. Найкраща забава для нас і для нього була така: — накупить бу ло, цукерків багато й велить нам іти за ним у садок. Сам іде попе реду, як отаман, а ми цілою вата гою за ним. Вибере, де найбіль ший бур’ян, набере у жменю цу керків — „А ну, каже, ловіть, — хто найпроворніший“ — і кине цукерки у бур’ян. Ми тоді всі кидаємось у бур’яни і кожний старається більше найти, бо дядько Тарас тоді рахував, хто скільки знайшов, то тому ще до давав цукерків. Як в одному місці столочимо бур’ян, переходимо в інше місце. За той час, як був у нас дядько Тарас геть дочиста ви толочили ми всі бур’яни. Ми так прив’язалися до дядь ка Тараса, що вже й не хотіли з ним розлучатися. Як від'їздив, то ми всі плакали, як за рідним бать ком. Та й він сам таки не втерпів, дивлячися на наші сльози й сам заплакав. Вся рідня відпроваджувала його аж за село. Від того часу я в м іє н і к о л и не бачив дядька Тараса. Давно це бу ло, а я й досі, як згадаю, то ніби живий він встає перед моїми очи ма. (Так оповідав Іван Шевченко в 1914 році, як йому було 60 років). За Байдою переповів Л. Бачинський Вибере, де найбільший бур’ян, набере у жменю цукерків і кидає. 24 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1963 Збірник для дітей „СРІБНА ЗІРКА “ Коштує 50 ц. Замовляти в Централі СУА Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top