Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перша книжечка Тараса ПЕРША КВІТКА ВЕСНЯНА Сьогодні в Тараска свято. Він заробив у свого вчителя-дяка п’ять копійок. Вже третій рік вчиться хлопчик в школі і хоч ча сом дяк зп’яна б’є хлопця, хоч при мушує таскати воду, колоти дрова, мити долівки, але Тараско не ки дає школи, бо він любить книжки, любить читати, писати, а ще біль ше того малювати. Вже два місяці минуло, як Тарасик скінчив усі три головні книжки: Граматку, Часословець і головне найлюбішу — Псалтир. Пан-дяк тепер обіцяв йому платити за те, що він буде читати часи над помершими селя нами. Ось і вчора Тараско читав вже п’ятий раз над покійником. Але цей раз Тарас читав і плакав, бо покійником був старий пасіш- ник — дід Максим. Всі діти в селі любили та поважали діда Макси ма; Тарас, як тільки бува вирве вільну хвилину, біг до діда почути його ласкаве мудре слово, іноді покуштувати медку, а головне по слухати гарних казок, пригод, я- ких дід знав чимало... Та ось смерть забрала дідуся Максима, як колись відібрала в Тарасика його любу маму, а потім і тата... Та раско самотній — сиротина... Вчора вночі довго-довго дивив ся Тарас на зорі. Дві улюблені зо рі то були душі тата та мами. В хмарні ночі, коли зір не було вид но, Тарасові було дуже сумно, бо тоді не було кому розповісти про свої турботи... Поруч цих двох зірок мусить тепер з’явитися третя. Це зірка душі діда Максима... З такими дум ками хлопчик заснув, а на ранок кого збудив голос вчителя-дяка: „Гей, ледащо, а ну вставай швид ше, принеси води та замети хату! А ось“... і дяк витягнув з кишені п’ятака: ,,Це тобі передала стара Максимиха. Каже: „Ніхто так гар но не читав над моїм стареньким, як ваш Тарас“... Оченята в Тараса заблищали: „Дякую, пане, я мерщій!’ І Тарас кинувся робити загадану роботу. Хлопчина впорався швидко, а тоді попросив у дяка дозволу побігти в село до крамаря Лейби. „Та йди вже! І що тобі там уже закорті ло?!" запитав дяк. Сьогодні він був у доброму гуморі, не лаявся, не штурхав хлопця та не кричав, що з ним траплялося дуже часто. —- То, пане-дяче, я хотів би па перу купити та книжечку зробити, а туди відписати псальми Сковоро ди та ту гарну коляду, що ми на Різдво співали та... ще пісні... -— Несміливо відповів хлопець. —- Пісні, пісні! -— передрочив дяк Тараса, — тобі б тільки спі вати. Ну, та Бог з тобою. Як упра вишся, то можеш побігти до Лей би. Та почекай, ось гроші! Прине си мені ще пляшку горілки! Хлопець летів до села, мов на крилах. Тепер вже в нього буде книжечка. Своя книжечка! І від пише він своє улюблене: „Тріє- тріє-тріє царі несуть Христу да- ри“. Вже бриніла в ухах гарна ме лодія. Яка то чудова коляда! А псальми Сковороди! Він же від се ла до села ходив. Дід Максим ка зали, що дуже добрий і розумний був. А сам був як селянин. І вве- чорі, як дяк, попивши добре го рілки, міцно заснув, Тараско взяв ся робити свою першу книжечку. Кожну сторінку прикрасив гарни ми візерунками, і хрестиками, і квіточками, а на першій сторінці намалював Тарасик Вифлеємську зорю та під нею відписав коляду: „Видить Бог, видить творець, Що ввесь мир погибає...“ І забувши, що може збудити свого вчителя, Тараско затягнув чистим срібним дзвінким голосом любу коляду. А з иеба, крізь віконце зірки посилали золотисте проміння та пестили ним голівку хлопчика і за глядали у його великі сірі оченята, ніби потішали: „Учися, серденько, колись з тебе будуть люди“... Кличе втішним голосочком Марточка мала: „Мамо, гляньте, у садочку Квітка розцвіла! Треба квітку привітати, їй веснянку заспівати, Бож прийшла уже весна, Тепла, запашна!" Дзвонить Марта до Улянки, Уля — до Грицька, Гриць — до Олі та Оксанки, Оля — до Юрка. Всюди поспіх не на жарти, Всі збігаються до Марти: „Де та квітка? Де вона, Перша — весняна? “ Заспівали разом діти Весняних пісень — У садку збудились квіти, Квітнуть день у день. Роман Завадович ВІНОК ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКОВІ Хто прийшов до нас весною І пісні приніс у дар? Знаєш ти, і я з тобою, — Це Шевченко, наш Кобзар! Він учив любити волю, Рідний Край своїх батьків, Він за нашу кращу долю Аж у Азії терпів. Хоч його уже немає, Та живі святі думки. Ми поетові сплітаєм З квітів радісні вінки. Він помер, та в серці нашім Завжди житиме поет, І вінком, з усіх найкращим — Ми квітчаємо портрет! Леонід Полтава І так сталося. Тарас виріс, бага то перетерпів у свому житті, але прославився не тільки в Україні, але й в усьому світі, бо став сла ветним поетом і малярем. Ніна Наркевич НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1963 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
