Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Тарас Шевченко любив дітей Тарас Шевченко мав брата Оси па, в якого було двоє дітей: хлоп чик і дівчинка. Оцей хлопчик, —- Іван, як мав шість років, — при гадує, як його дядько Тарас Шев ченко приїхав був до їх села Ки- рилівки відвідати свою родину. Було це літом, оповідає Іван. День був гарний, соняшний. Всі наші пішли на панщину, а дома лишився я та сестра. Були ми ще малі, то-ж стерегли хати. Мама, як ішла на панщину, казала нам: „Не відходьте, діти, від хати, щоб бува який злодій не вбрався до хати. З огнем не бавтеся, бо хату спа- лите“. От ми бавимося коло хати та все поглядаємо на сонце, чи скоро стемніє й прийде мати варити ве черю. Аж чуємо заторохтіло на вулиці й до воріт під’їхала панська брич ка (повіз). З неї зліз якийсь пан, обтрусив з себе порох та йде про сто до нас. Нас дітей, як ми не слухали батька чи матір, все лякали паном. У нашому селі жив помішник у- правляючого й ми нераз бачили, як він сік різками селян, коли во ни в чімсь провинилися. То ми, як побачили пана, з переляку на робили страшного крику та кину лися тікати у садок. Ми боялися, що пан приїхав нас бити. А цей пан біжить за нами та гукає: — „Я не пан! Я ваш дядько Тарас. Не бійтесь, я не буду вас бити!“ Де там — ми не віримо! Тікаємо й верещимо. Старша сестра добре бігала, а я скоро втомився. Заплу тався в гущавині й тут настиг ме не пан, схопив на руки й давай ці лувати. Разом з поцілунками на щоки мої капали його теплі сльо зи... Пан також плакав... Потім сів на траву, посадив ме не на коліна й дав цукорки. Дав мені їх повну жменю, а я все пла кав і трусився, як листок з дерева. Сестра побачила, що пан не б’є та ще й цукерків дає, несміло на близилася підходити все ближче та ближче. Потім і вона сиділа на ко лінах у дядька Тараса. Нарікав дядько на панів. Розпи тував нас про батьків. Був він та кий лагідний, привітний, що ми скоро цілком заспокоїлись і наші дитячі серця вже перейнялись до вір’ям до доброго пана. Він нас гарно голубив, ще краще, як рід на мати. І ми вже сміло з ним роз мовляли та казали, що від батьків чули, що є у нас дядько Тарас, але ніколи його не бачили. Так у садку просиділи ми до ве чора. Прийшли батьки з панщини, з роботи. Ми з сестрою бігли на випередки назустріч батькам, щоб сказати, що у нас є дядько Тарас. Але вони нам не вірили, аж поки самі не побачили. І радість і сльози — все зміша лося разом... Мати пішла готовити вечерю, а тато з дядьком Тарасом посідали під хатою й розмовляли. Незабаром посходилися всі роди чі. Розмовляли цілу ніч. Як довго гостював дядько Тарас не знаю, мабуть із тиждень. Про що розмовляли не знаю, але все дядько Тарас був сумний. А як розмовляв з нами, то все був весе лий, сміявся, бігав, бавився з нами в різні дитячі забавки, ніби сам був дитиною. Любив дуже дітей. Не лиш ми, а всі інші діти з першого разу ли нули до нього, любили його. Осо бливо любив він проворних жва вих дітей. Бувало підуть батьки на панщину, то він назбирає дітей з усього кутка й бавиться з нами цілий день. Найкраща забава для нас і для нього була така: — накупить бу ло, цукерків багато й велить нам іти за ним у садок. Сам іде попе реду, як отаман, а ми цілою вата гою за ним. Вибере, де найбіль ший бур’ян, набере у жменю цу керків — „А ну, каже, ловіть, — хто найпроворніший“ — і кине цукерки у бур’ян. Ми тоді всі кидаємось у бур’яни і кожний старається більше найти, бо дядько Тарас тоді рахував, хто скільки знайшов, то тому ще до давав цукерків. Як в одному місці столочимо бур’ян, переходимо в інше місце. За той час, як був у нас дядько Тарас геть дочиста ви толочили ми всі бур’яни. Ми так прив’язалися до дядь ка Тараса, що вже й не хотіли з ним розлучатися. Як від'їздив, то ми всі плакали, як за рідним бать ком. Та й він сам таки не втерпів, дивлячися на наші сльози й сам заплакав. Вся рідня відпроваджувала його аж за село. Від того часу я в м іє н і к о л и не бачив дядька Тараса. Давно це бу ло, а я й досі, як згадаю, то ніби живий він встає перед моїми очи ма. (Так оповідав Іван Шевченко в 1914 році, як йому було 60 років). За Байдою переповів Л. Бачинський Вибере, де найбільший бур’ян, набере у жменю цукерків і кидає. 24 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1963 Збірник для дітей „СРІБНА ЗІРКА “ Коштує 50 ц. Замовляти в Централі СУА Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
