Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ФРАГМЕНТИ ІЗ СПОГАДІВ КЛАВДІЇ БУРЕВІИ-САПОРОВСЬКОЇ (В ОБРОБЦІ ОКСАНИ БУРЕВІЙ) Клавдія Іванівна Б уревій-С апоровська — вдова укр а їнсько го письм енника-т еат рознавця Кост я Буревія, який був розст ріляний у ”К ір о всь кі д н і" в грудні 1934 року. Української школи у Москві так і не відкрили, хоч там у 1920-х роках було до півмільйона українців. Щоб навчати доньку по-українському довелося нам в 1929 р. переїхати до Харкова. Дві кімнати, що дісталися нам в обмін на московські, були дуже великі і гарні. Це були їдаль ня і бібліотека в дорогому, колись, панському помешканні. Єдине, на що звернув увагу Буревій, це те, що в їдальні було 6 дверей. Тобто, все, що говорилося у нас, було чути в сусідніх кімнатах (в одній — жив слідчий НКВД, а в другій — єдиний партієць в домі) і в коридорах. — А мешкало в цій квартирі 6 родин; було 6 столів у кухні, 6 примусів, 6 зовсім різних людей чи родин за походженням, освітою і стано вищем у світі. З 18-ти родин, що жили в головному будинку і флаґелі, було лише 2 родини українців: ми і партієць Кириченко. Цей будинок колись належав кафешан танній співачці, яка під час революції продала його квартирантам Пеккерам. Вона дістала лантух паперових грошей, які знецінилися. У Пеккерів — будинок конфіскували. Обидві сторони не могли забути своїх втрат. Могучий бас ’’шансонетки” обвинувачував домо власників Пеккерів в усіх смертних гріхах (в гибелі Росії теж). Учиняв крик у дворі п’яний ’’русский человек” Храмцов. Він брудно лаяв хахлів і жидів. — Сусіди- євреї не звертали уваги: мовляв, чого можна чекати від примітивів. Далеко більше їм боліла справа українізації. А той факт, що Собінов (СОБІНОВІ!!) співав Логенгріна і Ленського в опері по-україн- ському*, страшенно їх обурював. Наш приїзд дуже розчарував сусідів: ’’Говорили — писатель из Москви, а он — украинец!” Голод на Україну підкрався непомітно. Влітку 1929 р. ми були вражені кількістю продуктів на база рах. Тут було все, навіть кури були у продажу. А помідори, дині, кавуни, черешні — цього ми просто і не бачили у Москві. Всі шість примусів в нашій кухні безперестанку були в роботі, з усіх вікон неслися приємні запахи смачних страв. Почалася колективізація, і помаленьку стали зникати продукти з базару. Спочатку лише ціни дуже підскочили, але з часом стало тяжко будь-що купити. Почалися труднощі з хлібом. На початку 1930 року запровадили карткову систему. Весною 1932 р. місцевком письменників провів збірку грошей на городину і картоплю (по базарних цінах). В кінці листопада картопля, буряки і капуста були привезені. Все було приморожене і при відта- юванні перетворювалося на гнилу масу. Городину ми перемивали, витирали, висушували і споживали. Приділи за картками для всіх були різні, залежно від соціяльного стану людини і характеру її праці. Найвищу категорію мали партійні діячі, вищі служ бовці наркоматів, директори великих підприємств та службовці НКВД. Таких у нашій квартирі було три родини. Ці люди в своїх закритих розподільниках могли купувати кілограмами м’ясо, цукор, масло, олію, ковбасу, сир та білий хліб. Робітники тяжкої промисловости (шахтарі, металюрґи) діставали першу категорію: 800 гр. хліба, цукор, товщі, крупи, консерви. Робітники заводів з легшою роботою: 600-400 гр. хліба, крупи, зрідка цукор та олію. Службовцям видавали 300-200 гр. хліба і дещо з круп. Це так для голів родини. Утриманцям (дружині, дітям) видавалося по 200-100 гр. хліба, а часом не належалося нічого. Хліб видавався щодня в крамницях коло місця мешкання, лише тим, хто був там зареєстрований — прикріплений. Інші продукти видавалися ’’пайкою” раз на тиждень за певними талонами. Якщо хліба чи продуктів в цей день не привозили — талони пропадали. Для ’’лишенців” (людей, позбавлених права голосу — духовенства, колишніх купців, поміщиків) лишався єдиний шлях: купувати хліб у спекулянтів по ціні 10 карбованців за кілограм. В 1932-33 pp. з’яви лися крамниці з комерційним хлібом по ціні 5 крб. за кілограм. В одні руки давали 1-2 кг. Коло цих крамниць завжди було багато селян, що приїздили до міста купити хліба. Вони часто ночували в черзі і міліція розганяла їх та поливала водою із шлангів, щоб вони не псували вигляду сто лиці. Часто ці селяни помирали від голоду в черзі або на хідниках міста. їхні трупи рано-вранці підби рали спеціяльні вози. Письменників поділили на три групи. Перша категорія: партійні активісти, редактори газет і жур- Черга за комерційним хлібом у Харкові в 1933 р. (крамниця ліворуч за кадром). Bread line in Kharkiw in 1933. 6 НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
