Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Відправивши з дому Костя і Оксану, я лишилася без копійки. Моя вчительська зарплата наперед була вибрана й витрачена. Обіду для себе я не брала. Грошей на пайку не було. Я приєдналася до дру жини художника Северина і стала разом з нею продавати пайковий хліб. За виручені гроші викупо вувала пайкові крупи і інший харч, бо ж хворого мужа й анемічну дитину треба буде чимсь годувати, коли вони повернуться додому. Одного разу в ’’Слові” (там був наш розпо дільник) видали на приділ камсу. Камса була іржава. Жінки відмовлялися брати її. Я взяла, перемила, з’їла, і втруїлася... Сечовий міхур перестав працювати. Лікарі хотіли покласти мене до лікарні, але місць не було. ■ Приписали мені ліжковий режим і молочну дієту!!! Щодня я приходила до лікарні на складні маніпуляції — штучно виводили сечу з міхура. їла я рідесеньку пшоняну кашку. Сусідці Вейлахер у трамваї всипали за пазуху жменю вошей — Хулігани! Босяки! І куди дивиться міліція?! Це був прояв ненависти і призирства до тих ситих, випещених ’’буржуїв”. Данько, мій зять, був малим, про голод чув, але не розумів, що воно таке. Мешкали вони в пригороді і щоб відвідати бабусю (що теж жила поза містом), треба було робити пересадку на залізниці в Харкові. От, що він згадує: Голодні, обірвані, не по-городському одягнені діти (одне менше другого) заходили у вагон і проспівували пісню безпритульників. Дуже попу лярна пісня з фільму про безпритульних після рево люції ’’Путевка в жизнь” — 1931 р. Перший в СССР звуковий фільм. (Наперед передбачали нову зміну сиріт.) Позабьіт, позаброшен, с молодьіх юньїх лет, Я остался сиротою, счастья, доли мне нет. И умру я, умру я... похоронят меня И никто не узнает, где могилка моя. Потім проходили по вагону і прохали милостиню. Він завжди просив у батька грошей, щоб датк їм власноручно. У його пам’яті ці моменти залишилися на все життя. Діти ховалися на станції, по-під вагонами поїздів, а коли поїзд рушав, чіплялися на нього. Безпри тульні купами крутилися на привокзальній площі. їх забирала міліція, але виловити всіх, очевидно, було неможливо. Спали вони мов собачата по різних закутинах, на кришках люків центрального огрі вання, бо звідтіля тепло проходило. Піднімали кришки люків і залазили в середину, але це було небезпечно, бо тікати було нікуди, якщо облава. Навіть слово ’’облава” чого варте. Адже ж облави робили на диких звірів. В наших, ще московських друзів — Склярів наро дився син. Скляр в цей час уже був редактором яко гось журналу. У Клави пропало молоко. За пайковий хліб, крупи та гроші вона знайшла жінку-матір, яка кожного дня зціджувала їй у пляшечку материнсько го молока. Одного дня я зустріла Клаву у місті і ми Г олод на Україні 1933 р. Масові могили жерт в голоду в околиці Харкова. Hunger in Ukraine — 1933. Mass graves near Kharkiw. разом рушили додому. Ми побачили малого семи літнього хлопчика під парканом. Біля нього на газеті лежала зварена картоплина. Хлопець її не їв, каже — не може ковтати. Опустилася Клава навколішки й почала вливати йому в рот материнське молоко. Хлопчик ковтати не міг. Сказав, що його скоро забе руть туди, куди одвезли мертву матір. Синок Клави помер. Вона не хотіла в це пові рити і не розлучалася з мертвою дитиною. Вона носила дитину на руках, замовляла труну, випи сувала дозвіл на могилу, а ночувала з мертвою дитиною в нас — я впустила її і Скляра в кабінет Костя (він тоді лікувався в Одесі). На п’ятий день пішли на цвинтар хоронити немовля. Скляр ніс труну в руках. Біля брами цвин таря сиділи, лежали, снували голодні селяни. Деякі були страшні: з ранами на босих ногах, набряклі обличчя, а самі — кістяки. Біля церкви так само лежали люди, ще живі. Біля них снували теж голодні селяни, які носили вмираючим воду. Одна з жінок наблизилася до Клави, що тримала в руках малу труну. — І у вас горе!!! А мої усі діти перемерли, а я їще ходжу... А як у вас, у місті гарно: зелень довкола, квіти повсюди... Пані у вишиваних сукнях красу ються (пошитих з наших рушників)... А у нас, на селі, всю траву і листя поїли”... Було в нас кілька зварених картоплин, кілька сухарів (твердих мов камінь). Жінка взяла, подяку вала: — Хай вам Бог помагає, а нам уже не поможе. Поховати дитину і в цей день не вдалося. Клава залишилася ночувати на цвинтарі з живими мер цями. 7-го серпня 1932 року вийшов закон про пока рання (аж до смертної кари) тих, хто розкрадає державне майно. Це стосувалося селян, які на скошеному полі, після того, як снопи вивезли, зби рали колоски, що лишилися на землі гнити і про ростати. Уряд вирішив виморити голодом непо кірних українців, які не хотіли колгоспів і могли стати у майбутньому загрозливою силою. Почалися ’’кампанії”: посівні, уборочні, пропо- лочні. На села стали надсилати людей з міста, студентів, службовців. Керували ’’кампаніями” акти- вісти-комсомольці. 8 НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
