Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ФРАГМЕНТИ ІЗ СПОГАДІВ КЛАВДІЇ БУРЕВІИ-САПОРОВСЬКОЇ (В ОБРОБЦІ ОКСАНИ БУРЕВІЙ) Клавдія Іванівна Б уревій-С апоровська — вдова укр а їнсько го письм енника-т еат рознавця Кост я Буревія, який був розст ріляний у ”К ір о всь кі д н і" в грудні 1934 року. Української школи у Москві так і не відкрили, хоч там у 1920-х роках було до півмільйона українців. Щоб навчати доньку по-українському довелося нам в 1929 р. переїхати до Харкова. Дві кімнати, що дісталися нам в обмін на московські, були дуже великі і гарні. Це були їдаль ня і бібліотека в дорогому, колись, панському помешканні. Єдине, на що звернув увагу Буревій, це те, що в їдальні було 6 дверей. Тобто, все, що говорилося у нас, було чути в сусідніх кімнатах (в одній — жив слідчий НКВД, а в другій — єдиний партієць в домі) і в коридорах. — А мешкало в цій квартирі 6 родин; було 6 столів у кухні, 6 примусів, 6 зовсім різних людей чи родин за походженням, освітою і стано вищем у світі. З 18-ти родин, що жили в головному будинку і флаґелі, було лише 2 родини українців: ми і партієць Кириченко. Цей будинок колись належав кафешан танній співачці, яка під час революції продала його квартирантам Пеккерам. Вона дістала лантух паперових грошей, які знецінилися. У Пеккерів — будинок конфіскували. Обидві сторони не могли забути своїх втрат. Могучий бас ’’шансонетки” обвинувачував домо власників Пеккерів в усіх смертних гріхах (в гибелі Росії теж). Учиняв крик у дворі п’яний ’’русский человек” Храмцов. Він брудно лаяв хахлів і жидів. — Сусіди- євреї не звертали уваги: мовляв, чого можна чекати від примітивів. Далеко більше їм боліла справа українізації. А той факт, що Собінов (СОБІНОВІ!!) співав Логенгріна і Ленського в опері по-україн- ському*, страшенно їх обурював. Наш приїзд дуже розчарував сусідів: ’’Говорили — писатель из Москви, а он — украинец!” Голод на Україну підкрався непомітно. Влітку 1929 р. ми були вражені кількістю продуктів на база рах. Тут було все, навіть кури були у продажу. А помідори, дині, кавуни, черешні — цього ми просто і не бачили у Москві. Всі шість примусів в нашій кухні безперестанку були в роботі, з усіх вікон неслися приємні запахи смачних страв. Почалася колективізація, і помаленьку стали зникати продукти з базару. Спочатку лише ціни дуже підскочили, але з часом стало тяжко будь-що купити. Почалися труднощі з хлібом. На початку 1930 року запровадили карткову систему. Весною 1932 р. місцевком письменників провів збірку грошей на городину і картоплю (по базарних цінах). В кінці листопада картопля, буряки і капуста були привезені. Все було приморожене і при відта- юванні перетворювалося на гнилу масу. Городину ми перемивали, витирали, висушували і споживали. Приділи за картками для всіх були різні, залежно від соціяльного стану людини і характеру її праці. Найвищу категорію мали партійні діячі, вищі служ бовці наркоматів, директори великих підприємств та службовці НКВД. Таких у нашій квартирі було три родини. Ці люди в своїх закритих розподільниках могли купувати кілограмами м’ясо, цукор, масло, олію, ковбасу, сир та білий хліб. Робітники тяжкої промисловости (шахтарі, металюрґи) діставали першу категорію: 800 гр. хліба, цукор, товщі, крупи, консерви. Робітники заводів з легшою роботою: 600-400 гр. хліба, крупи, зрідка цукор та олію. Службовцям видавали 300-200 гр. хліба і дещо з круп. Це так для голів родини. Утриманцям (дружині, дітям) видавалося по 200-100 гр. хліба, а часом не належалося нічого. Хліб видавався щодня в крамницях коло місця мешкання, лише тим, хто був там зареєстрований — прикріплений. Інші продукти видавалися ’’пайкою” раз на тиждень за певними талонами. Якщо хліба чи продуктів в цей день не привозили — талони пропадали. Для ’’лишенців” (людей, позбавлених права голосу — духовенства, колишніх купців, поміщиків) лишався єдиний шлях: купувати хліб у спекулянтів по ціні 10 карбованців за кілограм. В 1932-33 pp. з’яви лися крамниці з комерційним хлібом по ціні 5 крб. за кілограм. В одні руки давали 1-2 кг. Коло цих крамниць завжди було багато селян, що приїздили до міста купити хліба. Вони часто ночували в черзі і міліція розганяла їх та поливала водою із шлангів, щоб вони не псували вигляду сто лиці. Часто ці селяни помирали від голоду в черзі або на хідниках міста. їхні трупи рано-вранці підби рали спеціяльні вози. Письменників поділили на три групи. Перша категорія: партійні активісти, редактори газет і жур- Черга за комерційним хлібом у Харкові в 1933 р. (крамниця ліворуч за кадром). Bread line in Kharkiw in 1933. 6 НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
