Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
навіть вершник на коні. В першо му кроці поза містом, кінець — пільні лиш дороги, корови пасуть ся, та найбільша небезпека в їзді — гуси. Гуси сиплять ся як пір’я, не дають проїзджати. Не диво., що пухові пери™ ще все стандартне покривало. Хата п-ва Шпаків злучена із їх крамницею — Каса Нова Ірачі. В помешканні, де не глянь •— вишив ки, традиційні наші взори, велика миска писанок, спогад краю, що його третя генерація ще все шанує як рідного. Українсько -— бразилійська гостинність! Де не зайди, кидають роботу, сідають з тобою, на закуску, напиток, та дов гі розмови. Щастя дійсно всміхнулося, наче зачарована мандрівка. Вийшло, що родич п-ва Шпаків також мав крамницю, лиш в Юніон де Вікто рія, значить коло Порте Аньон. Нарешті, без найменшого труду, від коли добрі люди взялися за допомогу, побачила ще раз своє загублене містечко. -— А де, чи є можливість, шо знаєте про Лінію Іидепенданцію ? Знав. Занедбана стежка пару кі ль оме тр'і в за містом. Повіз. Про цей момент я найменше зиаю. Ко ли не згадає тепер, задумано за тихне. Хати батькової не було, лиш заглиблений в землі, де сто яла. А спереду всихаюча пальма, власними руками посаджена. По пальмі пізнала. Тяжко уявити більш зворушливий момент у жит ті -— повернутися до рідної хати за довгі роки, та побачити болю чий Доказ літ, що промайнули. І таїк би закінчилася мандрівка •— надзвичайним успіхом. Все, що бажане — осягнено. Але дивне ко ло ще не зупинилося. Відчуваючи смуток гості чутли ві зінайомі придумали розвагову прогулянку, щоб відвернути дум ки від минулого. Повезли Доротею 60 миль чудовим краєвидом у сто рону Сіера до Тігре — Гори Ти гра, до містечка Мілей. Тут, серед чужих португальських гір, україн ське село наче перенесене із пе- реД-воєнної Укра'їни. Повільним темпом сунуться вОізи по пільних вулицях, торгівці на конях, бабу ні в квітчастих хустках з вікон заглядають, маса сонячшків, та над усім1 звук дзвонів українсько- візантійської церкви Святого Пе тра. В повітрі українська мова, українські пісні, українська туга, лиш дивно смішна з тропічним ду хом цієї країни — вишивки де не глянь, навіть, щось надзвичайне — на хатах. Блискучими кольо рами обмальовані стіни з-зовні і в середині нашими улюбленими взо рами. Блистять яскраво в південно американському сонці як іронічний доказ, що це ніби Україна, а в дій сності чужий край. Двадцять кілометрів за селом п-іво Шпаки мали землю. Тут -— в перенесеному підгір’ї українсько му -— батьки їхні розбудували но ве життя. Квітами вкриті полони ни, сонцем огріті долини нагадува ли покинений кріай, а зеленяві Го ри Тигра немов мариво інших гір. Тимчасовий смуток пройшов, і Дороггея повеселіла. — Це мені здається найкращі поля світу ■— промовила. — Мо;же бути — вияснили, але також найбідніші в штаті Парана. Нічого. Вона з матеріяльними вигодами не числилася. Повільний, стародавний ритм життя, гостин ність, добродушність, а це вона відчула в містечку, в сусідних се лах, хатах. — Не пам’ятаю, коли останній раз так місцевість полюбила -— розказує тепер мені. •—• Тут, моє призначене місце. Я — вдома. — Не вже ж, в найбідніших об ставинах, серед чужих людей? -— мені самій не хочеться вірити. По її бажанню, залишили її на пару тижнів у сусідів, п-ва Петрів- ських, а син її, Джек, повернувся до Америки. І захоплення не пройшло. Навпа к и — з кожним днем наче пуска ла коріння глибше в цю землю. З яких спонук походило це зачаро- вання, ніхто не може сказати. А факт, що купила вона землю се ред тих гір, замовила контрактора, майстрів, будівничих. Будують їй хату, геть на вершині біля цер кви ташої Святого Михайла, тут у глибинах Бразилії, де земля дише вічним літом і 20-те століття наче не дійшло, де люди росохами зем лю орють, руками громадять, та хліб в кам’яних печах печуть, ха ти традиційними нашими взорами прикрашують. СКОВОРОДА В НЮ-ЙОРКСЬКІЙ ПУБЛІЧНІЙ БІБЛІОТЕЦІ У Слов’янському відділі Ню-Йорк- ської Публічної Бібліотеки відкрито виставку, присвячену українському філософові Григорієві Сковороді. Виставлено ряд цікавих рідкісних видань, а саме: перше видання вибра них творів Г. Сковороди, яке вийшло в Петербурзі 1861 p.; праця Д. Чи- жевського в німецькій мові „Філосо фія Г. С. Сковороди", що появилася у Варшаві 1934 p., інформаційна стат тя про музичну творчість Г. Сково роди з нотами його творів, яка була поміщена в церковнім календарі Пра вославної Митрополії у Варшаві, 1972 року; „Сковорода — симфонія", по етичний твір Павла Тичини, який ви йшов після смерти автора, та ін. Між виставленими книгами знаходиться Д. І. Багалія „Український мандрова- ний філософ Н. С. Сковорода" (Київ, Держ. Вид. України, 1926) і ряд емі граційних та радянських видань, що появились останніми роками з нагоди ювілейних святкувань 250-річчя з дня народин нашого філософа. Виставка дає широкий огляд життя та творчо сти Г. Сковороди. Як відомо, ню-йоркська публічна бібліотека є однією з найбільш відві дуваних бібліотек світу. Кожного дня її відвідує понад 8,000 читачів із різ них країн — науковців, дипломатів, студентів тощо. З цього погляду у- країнські виставки в цій бібліотеці можна вважати одним із найуспішні ших засобів ширення правди про У- країну. Виставка тривала до кінця липня 1973 р. При зміні адреси не забудьте по дати коду Вашої околиці (зіп-код). Це конечне для висилки журналу. Кидає вигоди і привілеї добір ного американського життя, та пе- реселюється разом із чоловіком в ті, порівнюючи примітивні обста вини. -— Чого? -— випитують усі. • --- Це МОіЯ доля. Різного можна сподіватися в та кій „сантиментальшй мандрівці" як Дороге я провела. Ніколи не знати куди, дійсно, доля поверне. Але мало хто має відвагу піти за своєю долею до> кінця дороги. За це найбільше подивляю цю незвичайну жінку. НАШЕ ЖИТТЯ ~ ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1973. 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
