Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
УКРАЇНКА Я МАЛЕНЬКА ГАННА ЧЕРІНЬ (Оповідання, нагороджене на XII конкурсі СФУЖО) (Закінчення) Нарешті, автобус спинився на довго. Вийшли всі люди, крім Ні ни. Водій підійшов до неї й ла скавої погладив дівчинку по го лівці : — А ти що тут робиш? Без ма ми? Видко, загубилася. Як тебе звуть? — Не розумію, — відповіла Ні на. — Де ти живеш? Куди мандру єш? — Не розумію, повторила Ніна по-українськи. — Доведеться відвезти тебе до поліції, — промовив в о д ій . --- Як би не праця, я б сам спробував знайти твою маму, але це, бачу, буде не легка справа... На поліції Ніну оточило кілька привітних чоловіків у синіх убран нях; вони перш за все поприно сили їй цукорок, яблучок, навіть якихось забавок... Проте, ніхто не вмів розпитатися, де вона живе. — Дайте їй олівець і папір. Мо же вона напише своє ім’я? Ніна відразу здогадалася, і рів ними, великими літерами викарбу вала на папері: „Н1НА“. — Гайга? Гіга? — читали по ліцаї. — Ні, Ніна! — Виправляла їх дівчинка. Я — Ніна. — Ага, вона чужинка, пише не по-нашому. А як твоє прізвище? Ніна — хто? — Запитували вони і показували на папір. Ніна зр озу міла, що вони хочуть. — Ніна ІІІевчук! Шев-чук, — повторили поліцаї. — Гей, Джо, неси сюди телефон ну книжку. — Ось віоіна, але на яку літеру шукати? — Ніна, напиши „Шевчук", •— ггоказали їй знов на папір. Ніна ще не вміла написати сво го прізвища... Вивела тільки літе ру „Ш “. — Такої літери в телефонній книжці нема... Доведеться тримати ї ї тут, поки не зголосяться батьки. Шкода, що воша здалеку. Казав водій, що ма буть аж на іншім кінці міста в ав тобус ускочила, а він таку малечу поміж дорослими й не помітив. О- тож, маємо на поліції дочку — приймачку... Ніна тим часом набавилась но вими цяцьками, і їй стало дуже сумно. Хотілося додому, до мами, до нового ведмедика й до> лялі — Марусі... А може вже й тато прий шов з роботи, і ніхто його не з у стрів при брамі... Тато мабуть д у же сердиться на Ніну... Ніна засмутилась і почала хли пати. Поліцаї старалися ї ї розве селити, возили ка спині, танцюва ли з нею, навіть зробили для неї ляльковий театр. Ляльками були руки й пальці поліцая Джо, зави- нені в хусточку або засунуті в ру кавичку. Це було дуже смішно. Ніна забула про дім й знов у- сміхнулась. Вона вирішила й собі похвалитися, бо ж на Різдво та кож деклямувала на сцені віршик. Вона, правда, у першім же куплеті збилась, але зараз же повернулась Ніна вийшла на перед, стала „на струнко" й п о чала: „Українка я маленька, Українці батько й н е н ь к а ..." НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1973. 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
