Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
"першою дамою” у забаві: уміла жити і тішитися життям. Любила громадську працю і заохочувала до неї інших. Була ’’всім як мама", бо мала велике серце: не скупила нікому тепла своєї щиросердечности і любила ділитися з людьми своїм добром: часом хитрощами здобувала від рідних чи знайомих щось ніби для себе на те тільки, щоб подарувати це комусь більш потребуючому. Було в неї велике почуття справедливости: в громадських виступах часто ставала по боці слабшої сторони, і — хоч рахувалася у значній мірі із т. зв. публічною опінією — вміла, коли треба, відважно обороняти мало- популярні погляди, якщо вірила, що правда по її боці. Знаходила завжди спільну мову з простими мало грамотними людьми, але потрапила теж дискуту вати на високому рівні з лідерами громади. Бабця мала ’’якби за унука” не лиш адвоката Романа Смука, європейського директора ЗУАДК, що в 1948 році був великою особою для українських скитальців спрагнених американської допомоги, — Бабця все своє життя плекала живі товариські стосунки з визначними українськими людьми: мистцями, письменниками, громадськими діячами, церковними достойниками, а серед близьких її приятелів були такі визначні постаті як Іван Труш, Олена Кисілев ська, Катря Гриневичева, д-р Остап Грицай, Олена Лотоцька. 1965 року зорганізоване жіноцтво Філядельфії вшанувало Бабцине 75-ліття величавим бенкетом. У великому крузі близької і дальшої родини, друзів, приятелів, співробітниць та представників різних організацій, Бабця виголосила промову, в якій не лиш дякувала за всі вияви уваги й пошани, але й поділилася з присутніми цікавими інформаціями та думками про своє життя. Бабця часто промовляла на різних зборах і звичайно забирала голос зовсім спонтанно і без попередньої підготови. Своїм ювілеєм, одначе, вона, мабуть, трохи хвилювалася, а тому й підготовила собі свою промову і написала її. Щасливим збігом обставин цих кілька сторінок паперу записаних Бабцею кучерявим почерком зебереглися. Вони тепер для мене — цінні не лиш як пам’ятка, але як достовірне джерело біографічних даних. Народилася моя Бабця в родині львівського залізничника Михайла Салюка в 1890 році. Батько Михайлини, мій прадід, був українцем, але мати, моя прабабуня, була німкою-колоністкою, з родини Шіків. Малу Ліну охристили в латинському (римо- католицькому) обряді і перші роки навчання (до 6-ої кляси) вона провела в польській школі. В 1902 році батько подбав, щоб дитину, яка в той час не вміла ні говорити, ні читати по-українському, прийняли до 7- ої кляси української школи ім. Т. Шевченка. Директор школи Марія Білецька попередила, щоб нову ученицю вчителі залишили якийсь час у спокої, але після трьох місяців Ліна була вже повноправною ученицею. Мала феноменальну пам'ять і гарний голос та цим добивалася успіхів. 1903 року школа Шевченка ставила власними силами оперу "Коза- Дереза”. На цю імпрезу приїхав з України сам Микола Лисенко. Ліна Салюк виконувала ролю вовка. Бабця часто опісля згадувала цю свою партію, приспівуючи: ”А я сірий вовчок, по степу гуляю, та на тих овечок пильно споглядаю. А котра з них дурна, не слухає чабана, цю я зараз за чуприну — та й покараю!”. Захоплений виконанням композитор подарував Ліні чудову китицю троянд. Але з найбільшим сантиментом згадувала Бабця про те, як раз Анатоль Вахнянин, композитор, директор Музичного Інституту у Львові, посол до віденського парляменту, прийшов послухати репетицію ”Кози- Дерези”. Коли Ліна проспівала свого ’’вовка”, він сплеснув у долоні і вигукнув: ”А най то дундер свисне!”. У 1904 році молоденька Ліна співає в хорі собору св. Юра, є членом читальні "Просвіти”, грає в аматор ському театрі в різних побутових п’єсах. У "Просвіті” знайомиться із студентом філософії Антоном Чайковським і в 1906 році виходить за нього заміж. У наслідок одруження Антін Чайковський залишає університет і починає працювати як урядник на залізниці. В 1908 році Ліна грає в студентському театрі в різних ролях, в 1910-11 чоловік перенесений на працю до Добромиля, але вже 1912 року вони знову у Львові, працюють у "Просвіті”, ’’Рідній школі”, ’’Соколі”, співають у хорі ”Боян”. Перша світова війна приносить великі переживання: молодий залізничник Антін Чайковський допомагає українській владі перебирати в свої руки залізницю, а через те, після програної війни, поляки арештують його та засилають на деякий час у концентраційний табір у Домбє. Та назабаром життя знову поверта ється на мирні рейки. В молодого подружжя четверо дітей: Ірена, Юрій, Роман і Леся, і їхня громадська активність часто пов’язана зі школою, пізніше з працею батьківського кружка при Академічній гімназії. Але, крім того, Ліна включається і в інші акції. Разом з чоловіком (що, працюючи урядником залізниці, кожну вільну хвилину свого життя віддавав свому улюбленому "габбі” — малюванню) Ліна вклю чається в акцію допомоги мистцеві Олексі Ноааків- ському та стає головним мотором будови нової церкви на Богданівці (де опісля Антін Чайковський розмальовує іконостас). Молоде подружжя засновує на Богданівці читальню ’’Просвіти” (Антін є якийсь час головою), опісля обоє беруть активну участь в комітеті будови Народного дому. Як державний урядник, Антін Чайковський отримує згодом урядове помешкання біля головного двірця у Львові. "Сусіди- поляки, — говорила у своїй промові Бабця, — знали, що я латинського обряду, але навчилися шанувати мої почування і ніколи не бажали мені на латинські свята”. Все таки, демонстративне українство цілої родини, факт, що дітей усіх хрищено в українській церкві і виховувано в українському дусі, при чинилися, говорила Бабця, до передчасної емеритури Антона Чайковського. У зв’язку з тим, обоє виїжджають до заміжньої дочки Лесі Яцкевич, у корінну Польщу, до Радома, саме напередодні вибуху другої світової війни. Тут знову включаються обоє в громадську працю, цього разу на форумі Українського Допомогового Комітету. В жовтні 1941 року повертаються до Львова. Тут Бабця працює в акціях Червоного Хреста, опікується хворими полоненими, стає в ряди жіночої секції при військо вій управі Дивізії ’’Галичина”. 1944 року разом з іншими членами родини покидає рідну землю. Шлях НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮТИЙ 1978 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
