Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ТІТКА КАТРЯ Перший день Коли під вікном зацвіли чорно бривці, як розкішний жовтогаря чий килим, прийшов час дітям іти до школи. Це повторювалося що року. Щороку восени з кожної ха ти виходять діти й барвистим струмком поспішають в тім самім напрямку — до школи. Так, це буває щороку. Бабуся дивиться у вікно, і весело їй спо стерігати, як діти йдуть до школи: хто біжить, хто помаленьку, по важмо виступає, а декого мама за ручку веде. Але для Івасика це дуже незвич- «ий день: він іде до школи вперше. Раніше він тільки бачив, як зби ралася до школи старша сестрич ка Зіна. Зіна вранці була дуже сонна й часто сердилась на Івася: — От чого це ти ввесь час під ногами крутишся? Спав би собі — тобі ж все одно нікуди поспішати! — Хіба ж я ввесь час? — огри зався Івасик. — І зовсім не під но гами. То килим під нотами, а не я. — Тікай з умивальні, бо мені треба вмитися. Тобі не поспішно, потім уїмиєш-ся! Ага, ке поспішно... А їсти Сір кові хто дасть? Он він уже гавкає й кігтями об двері стукає. Треба дати їсти, бо поздирає фарбу на дверях, і тато буде сердитись. Так було раніше. А сьогодні... Підійшла мама вранці до Іваси- кової кімнатки, постукала тихень ко: — Івасику, синку, пора встава ти. Ти ж сьогодні йдеш до школи! Жодної відповіді. Ніхто й не по ворухнеться. — Чуєш, Івасю? Вставай! Годі сіпати. Все тихо. Мама вже трохи сер диться: — Що це ти, Іване, забув? До бре науку починаєш! Мама, коли сердилась на сина, Іваном його називала, а не Івасем. Іван не відповідає, так само, як і Івась. Мама ввійшла до Івасевої кім натки, а Івася нема, вже й ліжечко застелене, хоч і не дуже вправно. А де ж Івась подівся? — Івасю, де ти? — Я тут. Сіркові їсти даю. Я, мамо, вже вмився, вдягнувся й усі свої речі зібрав. — Речі? Які ж то речі? — Ну, шкільні приладдя. Івась показав свій ранець, а в нім чого тільки нема: і зошити, й олівці, і лінійка, й гумка, й дві книжки, що по них колись Зіна вчилася. — От смішний ти, Івасю, — втрутилася Зіна. — Тепер вже ін ші книжки. Сьогодні тобі й так «ічсго не потрібно. Ви тільки зна йомитись будете один з одним та з вашою вчителькою. — Або з учителем, — сказав Івась. Він дуже хотів, щоб у них був учитель, а не вчителька. — Яка різниця? — здивувалась Зіна. — Чим учитель кращий? — Бо вчителька буде з дівчата ми в ляльки бавитись, а вчитель буде з нами паперові змії запуска ти. — Ха-ха-ха! — розреготалась Зіна, аж сонливість її пропала. — То це ти збираєшся до школи хо дити, щоб паперові змії запуска ти? — Не тільки для того, але що поганого в паперових зміях? — От піди до школи, то скоро побачиш, які там змії водяться! Будеш довбати два та два — чо тири, а також букви на пам’ять! — Я вже й так знаю всі букви, мене тато навчив; і два та два знаю! — боронився Івась. — А два та три? — Цього не знаю. — От в школі й навчишся. Але годі тобі, снідай, та й треба вже йти, а то в перший же день запіз нишся. Івась та Зіна поснідали. Мама дала їм сніданки та гроші на мо локо, і школярі вийшли в дорогу. — Ти, Зіно, йди трохи вперед, щоб люди не думали, що ти мене, як маленького, за ручку ведеш. Я ж знаю дорогу до школи. — Ну, гаразд, гаразд, великий парубче, йди сам. Але якби що, знай, що я недалеко. — Щасливої дороги, синочку, - — гукнула мама вслід. Не встиг Івась зробити кілька кроків, як хтось його .мало з ніг не збив. — Сірку! А ти чого за мною вслід біжиш? Тобі до школи не можна. Вертайся додому! Але Сірко лащився, махав хво стом, як мли1:-, і забі-га-і поперед Івася. — Ну, що я з тобою робитиму! Ходім, відведу тебе додому! Сірко радо побіг додому, дума ючи, що Івась повертається з ним і буде цілий день з ним ганяти по подвір’ю. — Мамо, забери Сірка, бо він мене до школи не пускає! — гук нув Івась, а сам бігом кинувся наздоганяти Зіну. А тут із сусіднього двора вий шов Андрійко. Але що з ним? Ан дрійко плакав, розмазував кулач ком сльози по обличчі, а мама втирала йому носа хустиною й промовляла: — Ну-ну, не плач, годі вже! Як тобі не соромно! Там же тобі ні чого злого нз зроблять... От вив чишся, станеш лікарем... — Я не хочу бути лікарем! ■— заплакав Андрійко ще дужче. — Я хочу бути кльовном у цирку! — Тихо, тихо! Ну, кльовном, то й кльовном! — уцитькувала його мама. — Але кльсвни не плачуть. Вони сміються, щоб усі з ними смі ялися. Отож, якщо хочеш стати кльовном, не можна плакати! Івась підійшов до Андрійка. — Пані Маріє, а чи можна нам НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1974 21
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
