Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Підвечір’я. Сонце заходить. Хо лоднішає теж запал диспутантів. Всі втихають. І в тій тиші лу нає спокійний голос пані Лесі: — ,,Либонь доведеться нам від будовувати Г алицько-Волинську Державу...11 — „Це ж єресь! Ми, — собор- ники!“ — „Ні, це не єресь! Це тільки такий соборницький дотеп!“ Скільки гіркої правди і гострої сатири було в тих словах! Пані Леся відзначалася тією рід кісною прикметою, що потрапила сміятися з власних і з наших за гально-національних хиб. Ішим разом. Більший гурт приятелів, друзів із Праги, товаришів громадської праці. І що ж це? Чи відступ з партійних позицій? В розпалі дискусії падають рі шучі слова пані Лесі: — Кого ж нам боронити? Сві тове робітництво сідає нам на го лови, тероризує ціле людство! Кокістернація, але ніхто не пе речить. Яке ж може бути запере чення такої логіки? Магнетична, ірраціональна сила притягала мене до цієї виїмкової людини. Ми часто разом. Спільні виїзди в гори, спільні прохо ди, спільні весняні блукання, в ботанічному городі, відвідини „Клойстеру", галєрі'й, музеїв... І розмови, розмови, розмови, з яких я, як з джерела, захланно черпаю цікаві відомості, сміливі погляди на світ, на людей, на події. Літо 1965 року. Пані Леся від почиває в „Черчу". І там, нагло — перший удар важкої недуги. Шпиталь. Напруга сил і волі. Надлюдський змаг сильного орга нізму. Перша іпобіда! Поворот додому. Знов усміх на розумному обличчі, знов дотепні й цікаві думки. І по станова та виклик тяжкій недузі: боротися і витривати! І хоча довгих вісім років мале, ясне помешкання в’язнило у своїх стінах тендітну постать пані Лесі — її дух і розум не піддалися у- вязненню. Вони немов розбивали своєю ві- тальністю мури і всмоктували все, що діялося назовні. її сильний дух взносився над у- сім, що було близьке й цікаве її ментальності н почуванням. її би стрий розум, як чутлива антена, ловив усі важні вістки з далекого світу. А приятелі приходили щораз рідше... Одинокий контакт зі світом бу ли радіо, телефон, преса. Проте, ніщо не проходило повз її живу у- вагу. Була все в курсі актуальних подій, реагувала інтенсивно оціню вала все логічно, (передбачувала з непомильною точністю. Вона цікавилася у-сіми ділянка ми сучасного життя. З яким захопленням слідкувала за чудом техніки наших днів: за ракетами, що несли астронавтів у всесвіт. Як переживала кожний літ, кожний поворот людини на землю! Ослабленим зором читала все, що нове і вартісне. Її захоп лював Стайнбек, зворушував Хі- менес, бентежив Бекет. Соняшне мешкання пані Лесі — це не тільки плетиво голубих “morning glory” на вікнах, не тільки „теплі" акварелі, портрет чоловіка і улюблена Мадонна на стіні. Це теж і передусім машинка до писання і рукописи на столі. Дивуєшся і слова промовити не можеш, іповна зворушення і поди ву. Де в тієї немічної жінки бе реться сила і енергія писати і тво рити? Звідкіля в ній стільки віри в себе? Який ясний розум І ЯК ЧІТКО І’.ІІІ працює! Скільки завзяття і послідовно- сти треба було, щоби створити свою лебедину пісню: „Думи мої" скільки святого запалу та свідомо сте відповідальносте перед су спільністю за повновартість свого життя вимагало від неї випущення у світ тієї „білої голубки". Через силу пакує і розсилає свою працю „кому треба" — як каже. Жде на відгук, на рецензії. Радіє кожною відповіддю, не розчаровується тим, що відгомін невеликий. Вона така свідома байдужносте сучасної людини. їй добре знана доля на ших визначних людей. — Чи знаєте, що на похоронах Лятуринської було лише кілька людей? --- Віже п’ять років минуло від смерти Маланюка. Де збірне ви дання його творів? Де монографія про цю виїмкову людину? Дивується, не може зрозуміти — але не оскаржує. Щораз менше в неї гіркосте, осуду, скептициз му... І щораз більше тепла в ро зумних очах і щораз погідніша у- смішка на втомленому обличчі... Ті, що не мали щастя знати її ближче, не знають, яке ніжне було її серце і скільки тепла було в її почуваннях! Живо, до останніх днів свого життя пані Леся цікавилася осяга- ми нашої молоді а особливо тих, що виростали на її очах. Які пер спективи, яке майбутнє тієї .,надії народу", що викинена тут на „ін тернаціональний смітник" ? Пані Леся все вдержувала кон такт з тими Оксанами, Лялями, Маріянами і Мартами та цікавила ся їхньою долею. Коли вже не мо гла виходити з помешкання, а ба жала побачити їхній „доробок" — то малят приносили до неї. Саджа ла їх на свою лежанку й дозволяла навіть гратися люлькою Лятурин ської... А з бігом років малі самі дра- палися по сходах до неї і несли в кулачку писанку для „Бабуні Ле сі "... Скільки погідної і тихої радости було в тих зустрічах, скільки тур боти і гордосте в ствердженні: — Знаєте, подобається мені той малий. Знає, чого хоче! Має ха рактер!.. Або і в словах: — Не хочеш де- клямувати? Не треба. Ніколи не роби того, до чого тебе примушу ють. Одинокий справжній друг — відданий сестрінок стоїть вірно при пані Лесі до останніх її днів. Крім нього мало хто з бувших при ятелів переживає разом з нею най тяжчі хвилини... Вона самітня бореться зі страш ною хворобою, яка щораз частіше її атакує. Бореться завзято, без нарікань і скарг, змагається ва своє цінне життя і за витривання до кінця. До її помешкання я ішла завжди як 'до святині повна своїх щоден них турбот і душевної слабости. Ішла, щоб не тільки відвідати хво- 10 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1974 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
