Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Підвечір’я. Сонце заходить. Хо лоднішає теж запал диспутантів. Всі втихають. І в тій тиші лу нає спокійний голос пані Лесі: — ,,Либонь доведеться нам від будовувати Г алицько-Волинську Державу...11 — „Це ж єресь! Ми, — собор- ники!“ — „Ні, це не єресь! Це тільки такий соборницький дотеп!“ Скільки гіркої правди і гострої сатири було в тих словах! Пані Леся відзначалася тією рід кісною прикметою, що потрапила сміятися з власних і з наших за гально-національних хиб. Ішим разом. Більший гурт приятелів, друзів із Праги, товаришів громадської праці. І що ж це? Чи відступ з партійних позицій? В розпалі дискусії падають рі шучі слова пані Лесі: — Кого ж нам боронити? Сві тове робітництво сідає нам на го лови, тероризує ціле людство! Кокістернація, але ніхто не пе речить. Яке ж може бути запере чення такої логіки? Магнетична, ірраціональна сила притягала мене до цієї виїмкової людини. Ми часто разом. Спільні виїзди в гори, спільні прохо ди, спільні весняні блукання, в ботанічному городі, відвідини „Клойстеру", галєрі'й, музеїв... І розмови, розмови, розмови, з яких я, як з джерела, захланно черпаю цікаві відомості, сміливі погляди на світ, на людей, на події. Літо 1965 року. Пані Леся від почиває в „Черчу". І там, нагло — перший удар важкої недуги. Шпиталь. Напруга сил і волі. Надлюдський змаг сильного орга нізму. Перша іпобіда! Поворот додому. Знов усміх на розумному обличчі, знов дотепні й цікаві думки. І по станова та виклик тяжкій недузі: боротися і витривати! І хоча довгих вісім років мале, ясне помешкання в’язнило у своїх стінах тендітну постать пані Лесі — її дух і розум не піддалися у- вязненню. Вони немов розбивали своєю ві- тальністю мури і всмоктували все, що діялося назовні. її сильний дух взносився над у- сім, що було близьке й цікаве її ментальності н почуванням. її би стрий розум, як чутлива антена, ловив усі важні вістки з далекого світу. А приятелі приходили щораз рідше... Одинокий контакт зі світом бу ли радіо, телефон, преса. Проте, ніщо не проходило повз її живу у- вагу. Була все в курсі актуальних подій, реагувала інтенсивно оціню вала все логічно, (передбачувала з непомильною точністю. Вона цікавилася у-сіми ділянка ми сучасного життя. З яким захопленням слідкувала за чудом техніки наших днів: за ракетами, що несли астронавтів у всесвіт. Як переживала кожний літ, кожний поворот людини на землю! Ослабленим зором читала все, що нове і вартісне. Її захоп лював Стайнбек, зворушував Хі- менес, бентежив Бекет. Соняшне мешкання пані Лесі — це не тільки плетиво голубих “morning glory” на вікнах, не тільки „теплі" акварелі, портрет чоловіка і улюблена Мадонна на стіні. Це теж і передусім машинка до писання і рукописи на столі. Дивуєшся і слова промовити не можеш, іповна зворушення і поди ву. Де в тієї немічної жінки бе реться сила і енергія писати і тво рити? Звідкіля в ній стільки віри в себе? Який ясний розум І ЯК ЧІТКО І’.ІІІ працює! Скільки завзяття і послідовно- сти треба було, щоби створити свою лебедину пісню: „Думи мої" скільки святого запалу та свідомо сте відповідальносте перед су спільністю за повновартість свого життя вимагало від неї випущення у світ тієї „білої голубки". Через силу пакує і розсилає свою працю „кому треба" — як каже. Жде на відгук, на рецензії. Радіє кожною відповіддю, не розчаровується тим, що відгомін невеликий. Вона така свідома байдужносте сучасної людини. їй добре знана доля на ших визначних людей. — Чи знаєте, що на похоронах Лятуринської було лише кілька людей? --- Віже п’ять років минуло від смерти Маланюка. Де збірне ви дання його творів? Де монографія про цю виїмкову людину? Дивується, не може зрозуміти — але не оскаржує. Щораз менше в неї гіркосте, осуду, скептициз му... І щораз більше тепла в ро зумних очах і щораз погідніша у- смішка на втомленому обличчі... Ті, що не мали щастя знати її ближче, не знають, яке ніжне було її серце і скільки тепла було в її почуваннях! Живо, до останніх днів свого життя пані Леся цікавилася осяга- ми нашої молоді а особливо тих, що виростали на її очах. Які пер спективи, яке майбутнє тієї .,надії народу", що викинена тут на „ін тернаціональний смітник" ? Пані Леся все вдержувала кон такт з тими Оксанами, Лялями, Маріянами і Мартами та цікавила ся їхньою долею. Коли вже не мо гла виходити з помешкання, а ба жала побачити їхній „доробок" — то малят приносили до неї. Саджа ла їх на свою лежанку й дозволяла навіть гратися люлькою Лятурин ської... А з бігом років малі самі дра- палися по сходах до неї і несли в кулачку писанку для „Бабуні Ле сі "... Скільки погідної і тихої радости було в тих зустрічах, скільки тур боти і гордосте в ствердженні: — Знаєте, подобається мені той малий. Знає, чого хоче! Має ха рактер!.. Або і в словах: — Не хочеш де- клямувати? Не треба. Ніколи не роби того, до чого тебе примушу ють. Одинокий справжній друг — відданий сестрінок стоїть вірно при пані Лесі до останніх її днів. Крім нього мало хто з бувших при ятелів переживає разом з нею най тяжчі хвилини... Вона самітня бореться зі страш ною хворобою, яка щораз частіше її атакує. Бореться завзято, без нарікань і скарг, змагається ва своє цінне життя і за витривання до кінця. До її помешкання я ішла завжди як 'до святині повна своїх щоден них турбот і душевної слабости. Ішла, щоб не тільки відвідати хво- 10 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1974 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
