Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
та нетерпіння спонукувало розглядатися на всі боки, але — ніде нічого схожого на водоспад. Сходимо коло готелю. Довкола порожньо й без людно. Будинок замкнений, ще, мовляв, не сезон. Йдемо стежкою далі попри білі кольони, що підпи рають галєрію готелю. Стежка провадить нас до ма лого ресторану у вигляді великої, відкритої шопи, дуже зграбно збудованої з бамбукових прутів. Чу дова своєю прохолодою в цій кліматі солом’яна стрі ха, тримається на поодиноких стовпах. Під нею ря дами великі масивні столи. Довкола готелю той са мий ліс, ті самі буйні папороті. Великі фіялково-бла- китні бразилійські метелики, мерехтять над кущами, поблискуючи своїми парламутровими крильцями. Трохи вгамувавши голод та спрагу, йдемо шукати водоспаду. Переходимо хитким, непевним місточком майже поруч першого водоспаду, що зветься “dos n in as” (дві дівчини). Трохи розчаровано диви мося на ці однакові між собою, як сестри, два струми води. Далі знов скелі стають на дорозі, а вузька стеж ка веде в щілину поміж ними. Тут похмуро і мокро, десь по каміннях пробивається та журкоче вода, пахне прілим листям. Опісля — доріжка круто звер тає вбік. Відразу відкрився простір, сонце осяяло загальну панораму водоспадів. Мимохіть примружую очі. Говорити трудно та й зовсім непотрібно. Годі згадати чи віднайти потрібне слово... Це — як симфонія природи, симфонія торжества дикої водної стихії, це симфонія Ignazu, що весел кою кольорів разить очі і звуковим шалом оглушує, виповнюючи цілу мою істоту... Широке, майже кільо- метрове віяло незчисленних водних каскадів — по над п’ятдесять метрів висоти. Віяло поділене гостри ми кістками скель, на яких Божою силою тримають ся зелені кущі. Падаюча вода б’ється об скелясте підложжя ріки, взлітає догори і, розвіваючи білою гривою піни, несеться і клекоче далі. Повітря на сичене водяним порохом, збитим цим виром. Легкий вітерець жене його на мене і вскорі я й мої товари ші подорожі — наскрізь промокли. Але стежка веде далі в долину, вздовж стрімкої скелястої стіни, звідки погрозливо нависає похмуре каміння, і ми слу хняно слідуємо за її бігом. На стежці несподівано зустрічаємо двох тубільців — підлітків. Задихані й знеможені, але щасливі, вони несли на коромислі ве лику, до одного метра довгу рибу — dorado. Ми так і не дізналися, чи то вони її піймали, чи потік Ignazu, скинув її водою з висоти. Робимо кілька знимок, але водяний пил розсіває світло і, як я потім довідалась, з тої причини зіп совано багато наших світлин. Сідаємо відпочивати на скелистім причілку над кручею. З лівого боку від нас, по другий бік річки —- це вже Бразилія. Бе реги також високі, порослі. Стрімка стежка, яку з аргентинського боку можна добре розглянути, бі жить нагору, де збудований чудовий готель для ту ристів. З правого poKfr — водоспад. Річка Ignazu народжується в БразйгЛн і її землями котить свої води, щоб потім віддати їх до A lta P aran a. Горіш ню Ignazu ми не можемо добре розглянути, вона пливе десь там високо вгорі, її широчезне плесо ллєється поміж тропічними поростями, злегка ни ми похитуючи, аж до краю, де раптово падає в ске лясте провалля. Над водяною лавою кружляє табунець пташок — M artin pescador (Мартин — риболов). Зненаць ка стрімким летом вони кидаються, ніби падають, на воду й виловлюють дрібну рибку. Далі перед нами, серед річки, острів Сан Мартін. До нього доїздять човном, що йде по товстій линві, протягненій понад водою. З острова видно “G arganto de diablo” — найбільш імпозантну частину водоспаду, що ство рює шалені водокрути. Ніщо не повертається з них. Розповідають багато романтичних легенд із фаталь ним епілогом в цім водокруті „чортової горлянки “. Так зачаровані сиділи ми до сутінок, коли до гріз ного монотону водоспаду комар приєднав свій тон кий дзвін. Це повернуло нас до дійсности. — Пані, ви промокли, можете перестудитися, а перед нами ще кілька концертів, — мабуть будемо рушати. Після вечері постали нові труднощі з відпочин ком. Готель ще не був замешканий, а в ресторані не було вільних кімнат. Я особисто воліла просидіти за кавою цих кілька годин до світанку: ще б при мі сяці поглянути на красу водоспадів, та завваги отця Ковалика про 12-годинну зворотну подорож були ре альні і переконливі. Віднайшовши доглядача готелю та перевівши з ким дипльоматичну розмову, нам пощастило винай- няти дві кімнати. Хоч був готель новий, але на всьо му було тавро занедбання. Та, стомлена дорогою, я була рада й цій, заплетеній павутинням та порохом, кімнаті. Примостившись на голім матраці та накрив шися власним светером, я заснула. Доглядач нас під няв о четвертій годині ранку. Густий білий туман виповнив все навкруги. Десь зблизька доносився го мін людських голосів, але на крок нічого не можна було розглядіти. — Оце були б вам мотузяні гамаки, — кажу я до своїх', пригадуючи, що вони звечора годилися з пропозицією господаря ресторану заночувати на вільнім повітрі. В скорім часі почувся сигнал, а опісля по нім підійшов і сам автобус, прорізуючи потужнім світ лом ранковий туман. — До Посадас, — сказав п. отець до шофера. Розпочалась зворотна подорож. Парагвай Сьогодні маємо концерт у Парагваї. По обіді всі учасники зібралися в порті Посадас, чекаючи на перевіз через широку та каламутну Парану до мі ста Енкарнасіон. Учасників було багато, — молоді та веселі учасники хору при українській католицькій парафії в Апостолес, хор учнів семінару Св. Йоса- фата, танцюристи... Крім нас у порті снувалось ба гато людей, головно, впорядковували свої великі з білої лози кошики парагвайські жінки, що приїздять на аргентинський бік торгувати городиною. Для на шої групи була винайнята окрема моторова Cancha, і ми спускаємося по широких мурованих сходах до води, та сідаємо до неї. Замащений у нафту власник порається біля мотору. Всі чекають. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
