Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
з Багатьом з присутніх „хлопців“ сизина побіли ла чуба, або блищала проти ліхтарні лисина і не дуже їм хотілося турбувати свої „молодечі14 кості, але ще менше було бажання лишатися посеред ночі, дорожного болота й дощу. їхала з нами група студентів з провінції Соггі- entes, які по закінченні студій вирушили на радо щах в екскурсійну подорж до водоспадів. їх молоде чий ентузіязм та бажання бачити подорожну аван- туру в гумористичному світлі став прикладом для інших. Помалу всі чоловіки взялися до роботи. Кастелійський культ лицарства супроти жінок є традиційним серед народів Латинської Америки, завдяки чому ми — жінки залишилися сидіти. Кож ний автобус, що робить свої рейди просторами Мі- сіонесу, обовязково мусить мати серед свого інвен таря кілька грубих ютових віжок. Подорожні поді лилися на дві групи, одна маневрувала спереду, при в’язавши один кінець таких віжок до автобуса, а труга — тримаючи другий кінець у руках, — по заду. їх робота полягала в тому, щоб утримати ав тобус рівно і унеможливити його небезпечні ков зання на боки. Назовні темінь була абсолютна, лише поодино кими кишеньковими ліхтариками освітлювали доро гу. Заглядаючи через каламутну шибу вікна, я ба чила обмоклих людей, у болоті, що чавкало та буль кало, вилітаючи вихором з-під коліс. Вони бігали то в один, то в другий бік, то держали, то тягли, нагадуючи собою сюрреалістичні постаті, вихоплені ? ночі пензлем ліхтарки. Але їм було чогось дуже весело, сміх та дотепи доносилися знадвору і пере магав молодечий дух корентійських студентів. За дні запасні дверцята залишились відчинені і коли щастило виїхати на гору, не зупиняючи автобуса, швидко всі вскакували один за одним до середини й сідали спочивати, весело поблискуючи очима, що сміючись кидали виклик примхливій погоді, тим часом, як вправний шофер зводив машину по небез печно — ковзький дорозі, керуючися майже виключ но своїм інстинктом. В долині m uchachos знову сходили та бралися до своєї роботи. За короткий час в автобусі утворилося густого багна не менше, як надворі. Все перемокло та липло. Так тривало десь далеко за північ. Потім дощ де що стих і ми певно виїхали на якусь трохи кращу частину дороги. M uchachos могли тепер відпоча- ти. Стало тихо та парко. Всі спали, хто де зміг при хилитися аж до світанку, а вдосвіта, закликаючи до роботи, знову пролунав гучний голос шофера. Враз всі прокинулись. — Яке гарне пробудження! — зауважує один. — Добрий ранок без пригод, -— добавляє дру гий своїм незвичним для нас, а тому і кумедним кор- рентійським акцентом. Відразу запанувала ділова атмосфера. Тепер вже довелося й нам жінкам допомагати. Сидіти було дуже небезпечно, горби та долини стали стрімкіши ми і треба було більше помічників. На нашім шляху, іо вантажні авта, наладовані помаранчами, то маши ни — колесами догори. -— Все безнадійно позагру- зло в болоті, а їх власники порозходились десь по найближчих придорожніх кав’ярнях, з наміром пе ребути кілька днів, аж поки підсохне, хоч нераз це вичікування буває занадто довге. На наше щастя дощ у скорім часі вщух, а небо прояснилося, як вже сонце піднялося досить висо ко. Скупана земля парувала і дорога підсихала ско ро, так, що вже можна було їхати більш-менш нор мально. День заповідався чудовий. Тепер дещо мо жна було спостерігати через віконце. Кинувши о- ком по широких просторах, вкритих травами, бачили ми з обох боків дороги розкидані різнокольорові 40- тирокутники —■ це плантації кавунів та динь, тю тюну, рижу, кукурудзи та мандіоки. Часом переїз дили невеличкі міста та поселення, пізніше вже зу стрічалися лиш поодинокі фарми та плантації тун, — це велике розлоге дерево, плід якого нагадує собою волоського горіха. З нього добувається олія, дуже цінна в індустрії. Що ближче до Ignazu, то частіше зустрічалися на недбало оброблених діль ницях землі дерев’яні chosas тубільних індійців. На березі якоїсь річки — циганський табір. Кілька ко ней пасеться осторонь, а решта -—- авта. -— Змоторизовані цигани —- зауважує хтось вголос. Нарешті в’їхали в так званий Національний Парк Ignazu, що є пильнований урядом. Тепер вже ас фальтова дорога пішла поміж двома стінами непро хідних лісів, а буйна рослинність щільно до неї під ступала, ніби хотячи її звідси випхати, а вона, як гнучка пружина, випиналася то вгору, то вниз і біг ла собі далі. З високих струнких пальм звисали ряс ні ліяни, — первісна, непрониклива хаща. Якісь чу дові, дивовижні листя незнайомої мені досі квітки,, тримаються на верховіттях мертвого дерева: краса,, ііороджена тлінням..., а нижче опанувала простір у здичавілім безладді зелена папороть. — Тут навіть пуми іноді виходять на дорогу, — каже о. Ковалик. Коли нарешті шофер оголосив останню зупин ку, виявилося, що замість 12-годинної подорожі ми відбули повну 20-годинну Одісею. Зійшли, —- оглядаємось. Маленьке містечко, бу динки звичайні, alm acen, bar, зубожілий готель. А де ж водоспад? Нам оповідали, що його чути за кіль ка кільометрів. Тож беремо таксівку (певно єдину в цьому місті) і їдемо прямо таки до водоспадів. За яких пів години десь здалека чути своєрідний гул. Він щораз ставав виразніший і могутніший. Цікавість НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1968 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
