Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
з Багатьом з присутніх „хлопців“ сизина побіли ла чуба, або блищала проти ліхтарні лисина і не дуже їм хотілося турбувати свої „молодечі14 кості, але ще менше було бажання лишатися посеред ночі, дорожного болота й дощу. їхала з нами група студентів з провінції Соггі- entes, які по закінченні студій вирушили на радо щах в екскурсійну подорж до водоспадів. їх молоде чий ентузіязм та бажання бачити подорожну аван- туру в гумористичному світлі став прикладом для інших. Помалу всі чоловіки взялися до роботи. Кастелійський культ лицарства супроти жінок є традиційним серед народів Латинської Америки, завдяки чому ми — жінки залишилися сидіти. Кож ний автобус, що робить свої рейди просторами Мі- сіонесу, обовязково мусить мати серед свого інвен таря кілька грубих ютових віжок. Подорожні поді лилися на дві групи, одна маневрувала спереду, при в’язавши один кінець таких віжок до автобуса, а труга — тримаючи другий кінець у руках, — по заду. їх робота полягала в тому, щоб утримати ав тобус рівно і унеможливити його небезпечні ков зання на боки. Назовні темінь була абсолютна, лише поодино кими кишеньковими ліхтариками освітлювали доро гу. Заглядаючи через каламутну шибу вікна, я ба чила обмоклих людей, у болоті, що чавкало та буль кало, вилітаючи вихором з-під коліс. Вони бігали то в один, то в другий бік, то держали, то тягли, нагадуючи собою сюрреалістичні постаті, вихоплені ? ночі пензлем ліхтарки. Але їм було чогось дуже весело, сміх та дотепи доносилися знадвору і пере магав молодечий дух корентійських студентів. За дні запасні дверцята залишились відчинені і коли щастило виїхати на гору, не зупиняючи автобуса, швидко всі вскакували один за одним до середини й сідали спочивати, весело поблискуючи очима, що сміючись кидали виклик примхливій погоді, тим часом, як вправний шофер зводив машину по небез печно — ковзький дорозі, керуючися майже виключ но своїм інстинктом. В долині m uchachos знову сходили та бралися до своєї роботи. За короткий час в автобусі утворилося густого багна не менше, як надворі. Все перемокло та липло. Так тривало десь далеко за північ. Потім дощ де що стих і ми певно виїхали на якусь трохи кращу частину дороги. M uchachos могли тепер відпоча- ти. Стало тихо та парко. Всі спали, хто де зміг при хилитися аж до світанку, а вдосвіта, закликаючи до роботи, знову пролунав гучний голос шофера. Враз всі прокинулись. — Яке гарне пробудження! — зауважує один. — Добрий ранок без пригод, -— добавляє дру гий своїм незвичним для нас, а тому і кумедним кор- рентійським акцентом. Відразу запанувала ділова атмосфера. Тепер вже довелося й нам жінкам допомагати. Сидіти було дуже небезпечно, горби та долини стали стрімкіши ми і треба було більше помічників. На нашім шляху, іо вантажні авта, наладовані помаранчами, то маши ни — колесами догори. -— Все безнадійно позагру- зло в болоті, а їх власники порозходились десь по найближчих придорожніх кав’ярнях, з наміром пе ребути кілька днів, аж поки підсохне, хоч нераз це вичікування буває занадто довге. На наше щастя дощ у скорім часі вщух, а небо прояснилося, як вже сонце піднялося досить висо ко. Скупана земля парувала і дорога підсихала ско ро, так, що вже можна було їхати більш-менш нор мально. День заповідався чудовий. Тепер дещо мо жна було спостерігати через віконце. Кинувши о- ком по широких просторах, вкритих травами, бачили ми з обох боків дороги розкидані різнокольорові 40- тирокутники —■ це плантації кавунів та динь, тю тюну, рижу, кукурудзи та мандіоки. Часом переїз дили невеличкі міста та поселення, пізніше вже зу стрічалися лиш поодинокі фарми та плантації тун, — це велике розлоге дерево, плід якого нагадує собою волоського горіха. З нього добувається олія, дуже цінна в індустрії. Що ближче до Ignazu, то частіше зустрічалися на недбало оброблених діль ницях землі дерев’яні chosas тубільних індійців. На березі якоїсь річки — циганський табір. Кілька ко ней пасеться осторонь, а решта -—- авта. -— Змоторизовані цигани —- зауважує хтось вголос. Нарешті в’їхали в так званий Національний Парк Ignazu, що є пильнований урядом. Тепер вже ас фальтова дорога пішла поміж двома стінами непро хідних лісів, а буйна рослинність щільно до неї під ступала, ніби хотячи її звідси випхати, а вона, як гнучка пружина, випиналася то вгору, то вниз і біг ла собі далі. З високих струнких пальм звисали ряс ні ліяни, — первісна, непрониклива хаща. Якісь чу дові, дивовижні листя незнайомої мені досі квітки,, тримаються на верховіттях мертвого дерева: краса,, ііороджена тлінням..., а нижче опанувала простір у здичавілім безладді зелена папороть. — Тут навіть пуми іноді виходять на дорогу, — каже о. Ковалик. Коли нарешті шофер оголосив останню зупин ку, виявилося, що замість 12-годинної подорожі ми відбули повну 20-годинну Одісею. Зійшли, —- оглядаємось. Маленьке містечко, бу динки звичайні, alm acen, bar, зубожілий готель. А де ж водоспад? Нам оповідали, що його чути за кіль ка кільометрів. Тож беремо таксівку (певно єдину в цьому місті) і їдемо прямо таки до водоспадів. За яких пів години десь здалека чути своєрідний гул. Він щораз ставав виразніший і могутніший. Цікавість НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1968 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
