Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
О лена Ц егельська Несподіваний гість Таня наймолодша в родині, але яка жвава, яка помічниця мамі! Го-го! Вона ж одинока сестрич ка між старшими братами. От, сьогодні, на Свят-Вечір вона все дістає доручення від мами, н а приклад — виглядати перш ої зір ки на небі. Таня розхухала одну зам ерзлу ш ибку. І ледве вспіла повідомити маму про появу зір ки, коли пролунав наказ: — Таню, накривай до столу, до С вятої Вечері! А не забудь по класти під скатерку в’язки сіна, що її татко приготував. Скатерть візьмеш вишивану, що вже там приготована. Також, як каж е зви чай, поклади на всіх чотирьох ро гах стола по зубчику часнику під скатерку. Це на те, щ об ми були здорові, як цей часничок. — Д обре, мамо, вже знаю все! І вже побігла до їдальні. Тут ско ро виконала доручення, бо все було заздалегідь приготоване. — А ще що, мамо? — спитала. А мама чомусь задум алась і не скоро відповіла. — Гм, — і ще поклади одне накриття по моїй правій стороні! — Чому, мамо? Чи буде в нас якийсь гість? — здивовано з а питала Таня. — Ні, не буде в нас гостей сьогодні. Свята Вечеря, Таню, це свято кож ної родини і вона стй - рається бути разом. Хіба, щоб був хтось бездомний чи в дорозі, тоді й його запрош ую ть, щоб був у родинному крузі. Але ти знаєш , ми сподівалися твого най старш ого брата П етруся, що там воює в далекій країні, за морем. Він ранений, лежить у ш питалі і здавалось, що на Різдво змож е прибути. Та тиждень тому ми одержали листа, що він уж е ви дуж ує, але це далека дорога й лікар йому ще не дозволив їх а ти. Тому накрий, донечко і для нього, нехай нам здається, що він із нами. І от Таня знов у їдальні. З а думалась — де мало б бути це накриття. Мама казала — по п ра вій стороні. Стала на мамине крісло і помахала правою рукою. — Ага, це буде тут. І покла ла ще одно накриття. За хвилину вже ціла сім’я зі бралась докруги святочного сто ла. Батько й мати почали діли тись проскуркою , помащеною м е дом. Мама взяла кусник, поцілу вала і поклала на тарілку свого сина Петра. А тут ледве всі піднялися до молитви, коли залунав дзвінок при вході. Таня, як наймолодша, побігла до вхідних дверей, до своєї розхуханої шибки, але две рей не відчинила. — Мамо, — кликнула задиха на, — це якийсь старий із боро дою при палиці..." — Не може бути? — здивува лась мама. — Та це ж... — і по бігла до дверей, а за нею й інші та миттю окружили і стали обій мати несподіваного гостя, сина і брата Петра. П оказалось, що це дійсно був він. Але який зм ар нілий, небритий, якийсь цілий не мов у пилюці! — В останньому моменті лікар дозволив мені їхати разом із ін шим товариш ем. Він у нашому місті відлучився, бо вже був пе вен, що я сам доїду. А я не мав часу поголитись та в старому однострою прибув отак, щ об вас із Свят-Вечором поздоровити. — ■ Петре, П етруню , які ми рлді — всі вигукували на переміну. А мама лиш мовчки обіймала і цілувала його. П етро попросив, що перед ве- черою хоче помитись після до роги. А татко: — Я тобі, Петре, допоможу! Обидва попрямували до лаз- нички. Мама подала їм чисте біл ля і домашній халат П етра, Таня домашні капці. П етро скинув із себе однострій і лишив на порозі. А тут хлопці стали його розгля дати. —- Ти бачиш, який цей одно стрій знищ ений? — ■ сказав брат О рест до Ю рка. — Напевно П е тро мав його на собі цілий час! Це не ж арт так воювати! — А це що таке? — спитав Ю рко, показую чи на груди. — Це медалі! Ця темна, брон зова — це нагорода за якийсь подвиг, а та блискуча срібна за якусь більш у заслугу. Недаром наш брат ранений... — А звідкіля ти про це так добре знаєш ? — Як то звідки? Мені про те розказували у школі. О, як я виросту, то також піду воювати за волю України. Так вони гуторили, а мама тим часом засувала до гарячої печі страви, щоб не захололи. А Таня пальчиком витирала зі слоїка останки меду, що його домішали до куті. Коли нареш ті П етро вийшов із лазнички, відсвіжений, перебра ний, ну, не той самий, вхопив Таню на руки і сказав: — Ну, де ж той старий із бо родою ? П ізнаєш брата? —■ О, мій братіку, П етрусю! засоромилась Таня. — Як я тебе не впізнала! Коли всі знов згромадились бі ля стола, Петро побачив на своє му тарелі просф ору і сказав: — О, матуся не забула про просф ору для мене! Встав і піді йшов до батьків: — Віншую вам, мої дорогі, і вам, мої браття і тобі, сестричко з тим Різдвом Христовим і ба жаю щ астя, здоров’я і многих літ! Дай нам Боже, дочекати від Н о вого Р оку до Богоявлення, від Бо- гоявлення до Воскресення, рік на рік, доки нам Господь призначив вік. Всі були дуж е зворуш ені, а ма ла Таня мало не плакала — ах, бо як це вона не впізнала свого найстарш ого брата! А по вечері всі разом заколядували. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
