Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарія Ярославська Віддаль Етюд Небувала подія, що сталася од ного вечора, допомогла їй здій снити сміливі мрії. Без них багато людей не знало би, що «а такому- то клаптику землі існує оселя з невеликою кількістю людей, як і мало хто дума® би про те, що віддаль потрапить так змінити по чуття людини. 'Кожний знав, що вона ненави дить оселю та її мешканців, хоч її діди і навіть батьки почували- ся в ній дуже щасливими. Вона- не переносила вузьких вуличок без пішоходів, малих дімків, вистав крамниць, що були завбільшки вікон автобусів і людей-всезна йок, що, здавалося, рахували, скільки ложок якоїсь юшки по трапить хто з’їсти, або- скільки склянок чаю випити. — Я не можу стерпіти цього життя без подій, без новин, на очах у всіх! — скаржилася вона дівчатам-одноліткам. — Тут жит тя не пливе, воно! стоїть на місці, немов вода у ставі! Нічого' не змі нюється, день за днем, рік за ро ком одне і те саме, одне і те. са ме! В понеділок всі перуть, а у вівторок прасують, в середу йдуть на закупи товарів особи стого вжитку, а в четвер купують харчі, в п’ятницю роблять ґрун товні порядки, а в суботу ми .му симо танцювати, а старші' нара джуються, як і з ким склеїти на ші подружжя! О, яка нудьга! Але я помилилася! Іноді стається якась подія, яка забирає всю нашу ува гу! А саме хтось дізнається, що десь там у місті .-посадили вздовж дороги дерева, отже нам треба зробити те саме. З того роблять величаве свято, грає наша велика духова оркестра, що складається з чотирьох осіб, видадуть газету- одн о днівку, щоб увіковічнити' та ке велике досягнення, дзвонити муть у дзвони, а промовці ніяк не схочуть замовкнути! Всі будуть дуже задоволені та горді і говоі- р итимуть про те до наступної по дії — так приблизно років зо1 два — коли То' під ті дерева покла дуть лавочки. І зноіву буде вели ке свято з оркестро'іо, дзвонами, промовами, газетами! Само со бою, що всі обговорюватимуть все все солідно' і довго-. Зчасом певно догадаються покласти пам’ятник комусь, кого вони не знали і ккім ке цікавились, але що десь так зробили, отже і ми мусимо роби ти те саме! І повториться та сама історія піднеслого святкування і задоволення з себе! Чому саме цій, а не іншій людині покладуть пам’ятник -— нікого не буде ці кавити, головне, щоб був якийсь пам’ятник, б О' так роблять інші люди. Оригінальних думок у нас же немає! Боюсь, що хтось ще спокуситься написати обширний твір про руїни старої фабрики, що за оселею, бо десь у світі лю ди пишуть про звалища замків і про розкопки, то якже нам мов чати?! Ох, яке мені чуже те на слідування інших! Видістатися! Виїхати відсіля у широкий світ, де люди думають сміливо., де стільки нових задумів і- де ніхто другим не цікавиться! Дівчата слухали цього з -різ ним почуттям. Одні дивувалися, другі сміялися' з неї, ще інші за видували. Вона була така інша- від них усіх! Ні один хлопець із оселі не відважувався наблизити ся до неї, бо ніхто з них не міг випровадити її у широкий світ, що її так манив! -— Перевернулося їй в ГОЛОВІ! — сміялися одні. — Її сестра сама сміється з неї! — Чому її так тягне цей ши рокий світ? — дивувалися другі. — Ми також є частиною того ши рокого світу, тільки, що живемо так, як бажаємо, скромно, спокій но. Зате в нас -ніхто нікого1 не об дурить, не обкраде, не заб’є, ні хто не загине в катастрофі. — Ах, вона має рацію, — ка зали ті, що завидували їй. — Тут страшна нудьга! А втім, -—- докидали ще перші, —- нікуди вона не виїде. За які гро ші? До кого поїде? Звікує свій вік в оселі, як і ми всі! Але ні. Одного вечора сталася подія, що принесла їй зміну. На зарослих травою рейках, що ко лись давно доходили до зруйно ваної тепер фабрики, появився малий старомодний паротяг, що котив перед собою два червоні вантажні вагони теж старого ти пу. На бічній чорній стінці паро тягу виднілися чотири великі бі лі числа. Коротенький потяг під котився під руїну фабрики і зу пинився. Одночасно дорогою над 'їхали наладО'Вані чимсь вантажни ки й авта, та розташувалися на леваді перед фабрикою. Винесли кілька крісел, якесь дивне прилад дя, з авт висіли люди і раптом на занедбаній леваді зчинився не бувалий рух. Щось розкладали, намішували, змінювали, нараджу валися з машиністом паротягу. Яскраве світло рефлекторів ви тягнуло з темноти людей, авта, вагони. Над паротягом хвилював білий дим, долиною стелилася пара. Літ ній чоловік поглядав з висоти йо го на метушливий рух на. леваді, щось сказав до молодої людини, одягненої, як і він, що стояла на землі і раптом десь пропав, немов ■сховався перед ним. Тепер моло дий чоловік зручно вскочив, у паротяг і прибрав точнісенько таку позу, яку перед хвилиною мав старий машиніст. Якась дів чина одягнена дивно, підбігла до паротягу, в її руках була ху сточка, якою вона замахала, як паротяг рушив з місця. Людина на вантажному а в ті, схована за фільмовий апарат з увагою стежила, за паротягом, який під’їхав не більше двісті кро ків, зупинився і завернув назад. Чоловік у робочому вбранні спішно підбіг до паротягу, відлі пив великі білі числа і наліпив інші. Паротяг знову рушив яких двісті кроків, дівчина замахала хусточкою, як і попереднім разом. Хоч був суботній вечір і молоді танцювали, а старші нараджува лися над їх долею, то- однак хтось таки побачив небувале видовище біля руїн фабрики і доніс усім. І швидко музики вмовкли і все, що молоде, бігло навперейми за оселю, щоб дізнатися, що там НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1965 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
