Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Після уколів я почуваю себе краще. — Коли це сталося? — Учора. Мовчанка знов м’яко перетяла їхню розмову. Ганна не силкується ставити дальших питань. А втім про що тут питати, коли все зрозуміле і невідклично незмінне. її роля тут власне закін чена. Все, що треба було зробити, вже зроблено передтим. Але Ганна не відходить. Вона осувається на крісло поруч і знов повертає голову в сторону хворого. Вона не може відвести очей від його обличчя. Ангел терпіння торкнув його своєю кистю, залишаючи на ньому відпечаток особливої витон- чености, що її мають тільки мистці й поети . . . Десь на дні душі Ганна відчуває притаєний докір за своє попереднє почуття ,,в.ищости“ супроти цього ще донедавна самозадоїволеного досконалим здоро в’ям і ситою вигодою мужчини. Усі ми рідні брати на цій долині страждань . . — Коли ще заграєте мені . . . інвенції Баха, Ганно? Ганна торкнулася кінцями пальців висків. — Ах, отче . . . Відкіля це? — Пригадуєте, ви сказали колись, що Баха можна розуміти тільки1 тоді, коли людина щось перетерпить. . . Я повинен тепер краще розуміти божественного Баха. — Голос о. О’Браєна, підкрес лений інтервалами напруженої мовчанки, звучить м’яко й глибоко. Ганнину свідомість знов заливає хвиля звору шення. їй до нестерпносте хочеться стати на ко ліна, зібрати всі найніжніші почуття, які ще зали шилися в її захо'лояому серці, і покласти їх на терези цієї непосильної душевної проби. Вона здавала собі справу із напруги страждань о. О’Браєна. На коридорі, як голос призначення, пролунав дзвінок. У дверях з’явилася помічниця медсестри, якій сказали, що в цій кімнаті треба допомогти хворому з В'Єчерою. Ганна підвелася. Вона зібрала всі сили, щоб під маску стереотипного виразу згорнути всі по чуття. — Добраніч, отче! Бажаю доброго відпочинку. — Добраніч! До зустрічі . . . завтра, докторко Загоровська. У кімнаті чергового* лікаря „добродушний се тер" сортував рецепти. —- О, Ганно! Ви забарилися. Чи, може, щось трапилося? Підвезти вас додому? — Ні, дякую. Я радо пройдуся цих кілька кварталів. —- А може матимете охоту закінчити танцем останній день вашого побуту в соняшній метро полії? „На Палісадах" недавно відкрили новий па- вільон. Дуже модерно обладнаний. —- Ох, ні, докторе! У мене ще стільки справ сьогодні. — Двічі „ні“. Третій раз уже не наважуся про понувати щонебудь. На все добре. — До побачення, докторе! Будь ласка, зали шіть ще записку, щоб нічна обслуга звернула осо бливу увагу на кімнату ч. 1156. Там хворий потре бує більшої опіки. Ліфтом „Для службовців" Ганна скоротила до рогу до виходу. Передвечірнє небо гладило світ м’якістю рожевозолотого шовку. На вершку мек сиканської пальми, що тонким маштом витягнулася понад усі дерева й будинки, туркотали дикі голуби. Ганна повернула в перший затишніший переулок. Вона йшла без означеної мети. Її свідомість гостро пронизувало одне почуття, від якого розбігалися всі думки . . . Сонце сховало вже останній обруч за синьою смугою моря, коли Ганна вийшла на вершок кручі, що узбіччям притикала до одного з міських садів. Вона любила це безлюдне місце, особливо в надве чірній час. Ніч швидко спадала, як завжди буває в субтропічних околицях. По протилежному боці місто нанизувало щораз то- нові разки намиста на діядемі своїх нічних пишнот. Незліченні вогники над невгаваючою метушнею людського муравлища і ти сячі існувань дрібних людських істот. Ганнині думки спроквола входили в береги рівноваги. Вдивляючися в ніжне тремтіння північної зорі, вона більше відчувала, ніж думала розумовими поняттями: — Господи, могутній і незбагненний е своїй величі! Допоможи нам, малим порошинам Твого неосяжного космосу, заплутаних у тенетах буден них клопотів, зрозуміти Тебе. Не тільки в красоті твого творива, але й у стражданнях і хрестах, які зсилаєш на нас. Щоб у муках тілесних це тьмарився безнадією наш дух і не збивався з шляху, що веде до Т еб е.. . Від океану віяв свіжий легіт, що ваОив у про стори. На завтра заповідався знов соняшний день, як завжди в цій чарівній заїкутині вічної зелені й квітучих троянд. Кінець ДО ПЕРДПЛАТНИЦЬ „НАШОГО ЖИТТЯ“ Часто трапляється, що наші читачки — міняючи своє мешкання — не повідомляють нас про зміну своєї адреси. Тоді журнал іде на давнє місце й нераз пропадає. Частіше трап ляється, що пошта повертає нам його у доволі принищеному стані й за цю службу каже собі платити зворотне (порто. Щойно тоді можемо вислати число на нову адресу, оплачуючи ще раз пошту. Чи не краще було б — повідомити нас вчас про зміну свого мешкання? На пошті продають готові листівки з повідомленням про зміну ад реси і там треба тільки вставити давню й нову адресу. Це візьме кілька хвилин часу й заоща дить роботи, гроша й розчарувань. Адміністрація „Нашого Життя“ з г НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
