Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Одного разу Дмитрунь 'нишпо рив у татковій старій скрині з май перським приладдям і випад ково знайшов там давній, забутий ножик. Він мав бляшані черенки і два складані вістря. На прохан ня Дмитру,ня — подарувати' йому цей ножик, татко* зразу «є хотів погодитись. Аж ЯКО'СЬ, згодом, сказав: —■ Можеш со'бі задержати цей ножик, але дивись, не нароби шкоди та не поріж пальців! Хлопчик не міг досить натіши тись цим ножикам. Він то складав, то відчиняв його, то пальцем про бував, чи вістря гострі. То> клав ножик до киншеньки жакетика чи штанят ї збоку глядів, чи дуже віддулась кишенька, чи товариші бачать, що він при ножику? То клав руку до кишеньки, щоб пе реконатись, що ножик дійсно там є. Та й відразу став його 'вжива ти: позастругував гостро всі, які в хаті були, олівці. При столі теж не міг втерпіти, щоб ним ве орудувати: то хліб краія® на дрібні кусники, то ку сок м’яса настромлював на кінчик ножика і так ніс до уст. І так во но почалось. Мама сварить: — Ти, Дмитре, припини мені тут, при столі, воювати тим своїм ножиком! Хто на скатерті хліб крає ? А татко суворо: —- А хто на моїм письмовім столику два карби затяв? Дивись! А то скоро ножик відберу! А Дмитрунь: — Та я... я лише пробував, чи гострий, а воно взялось та й само закарбувало’. Ба, але в Дмитруня нагло обіз валась охота майструвати. І так, колись його старша сестра Таня прийшла зі школи та застала братчика в його кімнаті, дуже зайнятого. Від несподіванки — аж скрикнула: —■ Ти що тут робиш? Хто тобі дозволив зіпсувати мою скриньоч ку на дрібні дощечки тим •своїм ножиком розібрати? — Не сердься, Таню! Твоя скринька така стара! Я її натрав лю, помалюю. Таня ще більше розсердилась, тупнула ногою: —- Знайшоівся мені майстер! Стара, кажеш, але ж це пам’ятка, дарунок бабуні! От, і зіпсував! Віддай ці дощечки! — А сама ма ло но плаче. Потім попрохала тат ка,, щоб ЯКОСЬ ЦЮ СКр'ИНЬОЧКу склеїв. Одного разу, грався наш Дми трунь на подвір’ї. І, то бігав, то тупав ногами, то іржав: ігага, іга- га! — наче коник. Врешті при йшло йому на думку, що- добре було б мати якийсь такий прутик і підганяти ним коника. Подумав, де взяти? Ну, а для чого* ж но жик? Перейшов у садок, а там самі кущі аґрусу, порічок, розло жисті, з короткими, а то й колю чими галузками. — А-ну, — подумав — загля ну у сад нашого сусіда, пана Дворського! — Розглядається. Та де там, на великих яблунях який там прутик! Аж зирк, збоку, на грядці, так наче навмисне для нього, ростуть собі простісенькі прутики. — Давай, зріжу один! Одна хвилина — і вже ножиком струже. Та заки вирізав, добре впрів, бо ножик тупий, а прут таки досить грубий. Врадуваний, що вдалось, побіг на своє подві р’я, помахуючи прутом. Аж тепер він дійсно коник, або й візник. Грається, бігає, аж утомився, а... тоді несподівано почув у саду па на Дворського якісь крики,. Гля нув туди, а там пан Дворський стоїть біля зрізаного прутика, по казує своїм синкам і дуже їх сва рить. Дмитрусь злякався, побіг до своєї кімнатки і там нишком спостерігав крізь відчинене вікно. що то далі буде... Дивиться і, на- правду злякався, бо його татко вже в саду сусіда з його прути ком у руці. — Ой, буде мені біда! — за плакав Дмитрунь, але нічого вже не вдієш, тікати нікуди, запізно. За хвилину татко покликав йо го до себе. Дуже нерадо, зі опу щеною ГОЛОВОЮ з’явився хлопчик перед татком. Але татко не сва рив, ані не карав, лиш лагідно за питав: —- Чи ти, Дмитре, знаєш, яку шкоду ти пану Дворському зро бив? — Я... я вирізав в його саду прутика — з плачем відповів хлопчик. —-Не ,,прутик" це звичайний, а молоде деревце, щепу! Дмитрунь злякався: — Яку таку це ,,щепу“ ? Що це таке? Татко лагідно пояснив: — То, знаєш, Дмитре, так: коли деревце-яблунька, виросте сама в лісі, то це „дика яблуня “ і буде родити дрібні яблучка, терпкі ки слички. Але коли деревце відпо відно виплекають у саду, то це вже не ,,дичка", а „щепа". Така плекана яблуня буде родити ве ликі, добірні, солодкі або винні яблука. Дмитрунь слухав уважно і за думався. По хвилині татко ска зав: — Незабаром, у мій вільний день, поїдемо до мого' друга, ого родимо, пана Семена. Там дові даєшся дещо більше про „щепи". Звідти привеземо нове молоде де ревце-,,щепу" на місце старої, ви різаної. Так вони і зробили. Привезли і посадили. Нову щепу Дмитрунь доглядав, підливав і щиро бажав, щоб вона прийнялась, росла. А коли вона випустила свіжі листочки, на ра дощах побіг до татка з окликом: —- Прийнялась, прийнялась! „Щепа" буде рости! 2 2 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1965 Олена Цегельська Д м и т р у н ь і й о г о н о ж и к Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
