Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ганна Черінь А чому, а чому, а чому? (Із дитячих сильветок) Мене завжди дивує запитання „Чи любите ви дітей?“ Як же можна їх не любити?! Яке право •ми маємо їх не любити?! Не лю бити дітей може хіба тільки той, хто сам ніколи не був дитиною, хто, як Атена, зродився дорослим з голови свого батька, або був сфабрикований штучно, як Фран- кенштайн. Останнє порівняння, хоч і гостре, та справедливе. Бо тільки зневаги вартий той, хто свого хатнього песика любить більше від дітей. Звичайно, дітей я люблю. Лю блю, як квіти, як сонечко, як ве селих і безжурних, щебетливих, а часом і надокучливих, пташок. Без них все було б мертве... І во ни такі розумні! Недаремно від них коміки беруть свої найкращі дотепи! Ну, і як не любити Ольчика! Він, зустрівшися зі мною, приві тався, але на стандартне „як тебе звуть?“ не відповів. Лиш моли я почала називати його „Телеси- ком", він сказав: — Мене звуть Ольчиком. Я — ■ковбойський козак. — Ну, а хто ж у тебе є, чи ти такий гарний один у мами? Ольчик почав „замилювати очі“, кож не „тіточні" чи „стриєчні бра ти й сестри". Яких із згаданих тут здрібніло- голубливих форм у тих чи тих ви падках уживати, це залежить від контексту, від того, що хоче мов- лянин у дане слово вкласти, який відтінок. Це можна сказати й про основні форми. Напр., на Наддні прянщині й Кубані слова „дядько" часто вживають у значенні „селя нин" або просто людина середньо го віку (для дітей). Те саме можна сказати про слово „тітка": для ді тей у селянському побуті це може бути всяка старша (але не стара) жінка. Слово „тітуся" може мати загальне зневажливе значення, прикладене до якоїсь жінки. Те са ме можна сказати про „дідка", йо го можна прикласти до чужого старого чоловіка. В. Ч. показуючи всі свої цяцьки, і за громадив ними всю хату так, що й квітів на килимі не стало вид ко... Потім він, побачивши білку на телевізорі, кинувся її доганя ти, але не зловив і повернувся до мене. — Бідний, нема в тебе ні брат чика, н і сестрички, певно сумно самому, і як дістанеш ляпаса, то нема з ким і поділитися... — ска зала я. Ольчик зловився на цю вудку і відповів тепер на моє попереднє запитання: — А я маю сестричку Марту, тільки вона дуже велика і не хоче зі мною бавитися. А ще я маю вуйка й дідуся. І тата і маму. На малюйте мені літака. Я намалювала. — А тепер ти мені намалюй лі така, побачимо, хто краще. А ко ло нього пілота. Ольчик намалював, при чому багато швидше від мене. — Так не 'буває, — розкрити кувала я. — Твій пілот більший від літака. — А чому? —- Бо він не влізе в літак. —- А чому? — Бо літак мусить бути біль ший від людини. — А чому він такий малень кий, 'моли летить? -— Бо то дуже далеко. — То тоді і мій літак летить дуже далеко. А пілот вдома зо стався. Цим аргументом я була пере можена. — А тепер намалюй мені жаб ку, — сказав Ольчик. Він, бідний, у розмові ввесь час збивався з „ви" на „ти", на превелике неза доволення мами, але мені це по добалося. Ми один одного розумі ли. Я, звичайно, не Еко, але таку- ■сяку жабку намалювала. — Тепер твоя черга, Ольчику. Ольчик утік у куточок і за яку хвилину вже прийшов назад. — Уже. О, яка гарна жабочка! Вона з’їла слона. — Жабка не може з’їсти сло на, — сказала я. — Чому? — Бо вона маленька, а слон великий. Нічого не кажучи, Ольчик пі шов у той самий куток переробля ти малюнок. Це теж не забрало багато часу. Скоро він приніс мені справжню картину. На ній було намальовано маленького слоника і величезну жабу, яка вже трима ла в роті слоновий хвіст і вже ла годилася з’їсти його зовсім. На голові жаби, для страху, було на мальовано роги. Не можна було сумніватися, що така жаба може з’їсти слона! З Ольчиком цікаво десь їздити. Для нього все навкруги має осо бливі кольори і принаду, якої ми, старші, вже не бачимо... — Тату, як звуть того песика? — Якого? —• А того, що рудий, не того, що зелений. — Та де ж він? —• Уже нема. Він ззаду лишив ся. Він трохи за нами біг. Тато, щоб не набратися сім кіп „чому?", сказав, що песика звуть „Тобі", — І Ольчик заспокоївся. Впродовж дня, Ольчик досить чемний, цікавий, і коли йому дати змогу бути головною персоною в хаті, він особливого клопоту не завдає. Найг і рший період — це, звичайно, та пора, коли йому при- ходиться лягати спати. Ольчикові шкода марнувати дорогоцінний час на спання. Вія тре очки, позі хає, клює носом, але не здається. Часом так сидячи і засипає „на бойовім посту". — Сьогодні вже ти мусиш при спати дитину, — каже пані Марія чоловікові. — В мене гості... — Це в мене гості, — каже Ольчик. — Я не хочу спати! Приспати Ольчика означає чи тати йому казки. Це було б лег ко, коли б Ольчик не мав здат носте вислухати може із п’ятьох казок, поки засне! А тато і мама завжди стомлені — і здебільшого засипляють самі, раніше від Оль чика. Тоді Ольчик, бачучи, що ні чого не вдіє, теж засипає... 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
