Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Назви споріднення і свояцтва Назви ці дуже давні, здебільшо го ще індо-европейського похо дження, але в різних частинах У- країни є деякі відміни, що виникли під впливом сусідніх мов. Україн ська літературна мова робить із них добір, одні закріплюючи в у- житку, а другі відкидаючи і так уникаючи зайвих рівнобіжностей. Споріднення — це кровна ,бід ність", а свояцтво — рідність за законом, і виникає воно внаслідок одружень. Разом ті й ті назива ються родичами або ріднею (а ще ширше родом). З огляду на таке значення слова ,,родичі“ з літера турної мови випадає його значен ня в розумінні ,,батько-мати“ (це з польського: rodzice). Замість цього слова в українській літера турній мові вживають слова батьки (батько й мати разом). Подружжя як основа родини — це жінка й чоловік (не „жена“ й ,,муж“). Слово „жона“ іноді до пускається для „високого стилю але „муж" ніколи (хоч у такому розумінні вживають його західні українці). „Муж“ може мати зна чення „державного мужа", отже, без будь-якого відношення до по дружжя. „Супруга" й „супруг" неможливі в укр. літ. МОВІ. Відпо відно до рос. „супруга" в укр. мо ві є слово дружина. Давніш цього слова вживали й для чоловіка, але тепер — ні. Батька, мати й їхні діти, а також дід (не ,,дідо“) і баба (якщо вони ще живі) складають родину, або с і м’ю. Ці останні слова живуть у мові, як паралелізми, але краще вживати слова „родина". Від сло ва „батько" пестливі форми ба течко, тато, татко, татусь, тату сик (але не „папа", як це стали вживати тепер в Україні під руси фікаційним тиском). Не ввійшло до літературної мови вузько льо- кальне (гуцульське) „неньо". Пе стливі форми від слова мати: мама (його не можна вживати в стилі- стично-невтральному значенні, як це роблять часом на зах.-україн- ських землях, де кажуть „мами"), матуся, мамуся, матінка, неня, ненька. Від слова „дід" пестливі форми дідусь, дідок (це останнє має зневажливе значення і так ка жуть про чужих старих чоловіків). Замість слова „дід" у розумінні „жебрак" літературна мова вжи ває „старець". Від слова „баба" (не бабця!) пестливі форми бабу ся, бабусенька, бабуня. У літера турній мові не можна вживати слів „старик" (рос.), старушок (пол.), старичок, старушка (рос. і поль.), а натомість слід уживати прикмет ників „старий", „старенький", „стара", „старенька". Останні че тверо слів уживаються також у значенні „мій чоловік", „моя жінка". Адоптовані діти — годованець і годованка. Діти — це сини й дочки (для діда і баби— онуки: онук і онука). Від сина пестливі форми синок, синочок (але не можна вживати цього слова у відношенні до доч ки, як це роблять на західній У- країні, кажучи „синцю"!). Форма дочка (не „дочка", як наголошу ють деякі східні українці під ро сійським впливом) обов’язкова в літературній мові, і не можна вжи вати в такому розумінні зах.-укра- їнського „донька". Це останнє слово вживається, як пестлива форма, але з наголосом на першо му складі „донька". Ще інші пе стливі форми: донечка, доня і до чечка (здрібніло-пестлива форма від „дочка"). До складу родини ще можуть входити нев і стка (не „синова") і зять, якщо вони жи вуть разом із батьками. У цьому останньому розумінні зять давніш називався ще приймаком, тепер цього слова майже не вживають, бо саме явище зникло з побуту. Слово „зять" охоплює ширше коло родинних відносин: зять буває „зятем" для батька, матері, бра тів і сестер. У зв’язку з цим слід сказати, що вживане на західньо- українських землях слово ,,шва- ґер" (а також „шваґерка") абсо лютно неприйнятні для літератур ної мови, в будь-яких значеннях. Жінчині батько й мати для зятя —- це тесть і теща (не „тестьова"). Жінчин брат для зятя — шурин, або шуряк (останнє трохи фамі льярне), сестри --- СВ1СТІ. В одни ні це слово має форми „свійсть" або „свість", як у тій пісні співа ють: „,я ж тобі, зятеньку, рідная свість“. Ж інка в народньом у вбранні з К остопільщ ини на Волині T h e w o m e n ’s a ttir e in W olhvni^,. ( n o r t h w e s te rn p a r t of U k r a in e ), consists of compact woolen clothes. Вживати в такому значенні ро сійського слова „свояченіца", як це часом роблять східні українці, абсолютно не можна. Чоловіків брат для невістки дівер, чоловікова сестра для невістки зовиця. Одру жені з сестрами чоловіки (зяті) називаються свояками (не „шваґ- рами“). Батьків і материн брат для дітей — дядько (не „вуйко"), у голуб ливій формі дядечко. Батькова й й материна сестра — тітка (не „вуйна"), в пестливій формі ті точка, тітуся, тітонька (не „тьо тя", не „тьотка", не „тетка", не „тета"). Дядькова жінка — дяди на (не „стрийна"). Братові діти — небіж і небога (не „племінник" і не „братанок", не „сестрінка"). Дядькові і тітчині діти для дітей другого брата чи сестри — це брати й сестри у перших, а не „двоюрідні брати й сестри", а та- НАШЕ ЖИТТЯ — 'ГРУДЕНЬ, 1961. $
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
