Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв’ю Милий гість Довідавшись, що д-р Софія Парфанович дістала першу наго роду на Конкурсі СФУЖО за свою повість про пса, що пройшов шлях з України до Клівленду, не сучи з собою тепло українського дому, ми тут у Парижі зовсім не були здивовані. Ще раніше мали змогу оцінити цю повість з урив ків, що їх читала авторка під час відвідин Парижа. Було це в літні місяці, коли Париж цілковито мі няє обличчя. Постійні мешканці покидають його без жалю, змен шується число автомашин, хідни ки пустіють. У брамах дрімають консьєржки та коти, що шпарка ми заспаних очей слідкують за рідкими прохожими. Та не всі квартали міста пусті ють. На Елізейських полях, в Ла тинському кварталі й на бульва рах життя б’є ключем до пізньої ночі, бо місце постійних мешкан ців займають чужинці. А в Латин ському кварталі наш Літ.-Мист. Клюб відбуває свої сходини. Тому треба було оббігти весь квартал, щоб знайти куток у славній кафе Фльор, де традиційно збираються паризькі літератори. Сходини Клюбу почалися в під несеному настрої. Адже С. Пар фанович відома нам із часів на шої юности, як видатний лікар, діячка й письменниця. Сходини відкрила іменем Клюбу п-на Мар- та Калитовська, а вступне слово про авторку виголосив ред. О. Жданович. Дуже швидко сходини втратили офіційність і набрали характеру інтимної зустрічі з давнім і дуже добрим знайомим, що його не ба чилось багато літ та який хоче поділитись із приятелями всім пе режитим. Яке ж цікаве, повне та творче життя цієї жінки! Будучи лікарем- ґінекологом Софія Парфанович не бачила у своїх пацієнтках тільки хворих, що їх треба лікувати, але також людей, що переживають і страждають, що часто й є причи ною недуги. Бачила їх моральні заломання та завзяте змагання за життя. Все побачене й пережите будило потребу покласти спосте реження на папір. Але щойно при писанні непроминаючого твору „Гігієна жі-нки“ відчула -в собі та лант письменника і першим вия вом його була збірка „Ціна жит тя “. Фахова праця забрала весь час і обмежила можливості письмен ниці. Прийшла війна з короткими надіями й великим розчаруванням. Софія Парфанович поїхала до Ки єва, щоб пізніше взяти участь в організуванні середньої медичної школи у Львові. В книжці „У Ки єві в 1940 р.“ авторка щиро опи сала своє захоплення, з яким їха ла до столиці й гірке розчаруван ня, коли пізнала тверду підсовєт- ську дійсність. Праця в медичній школі повна труду й боротьби. Напотикалась вона на труднощі з боку влади, як також із боку колег-поляків, що бачили тут терен національної боротьби, боротьби за інтелі г ен цію. Але запал батьків, з яким во ни рвались дати своїм дітям осві ту, потреба української інтелі г ен ції, так захопили Софію Парфано вич, що вона не лякалась нічого. І тому відмова німецького окупан та відкрити наново ту школу, ста ла для неї важким ударом. Якийсь час вагалась, чи виїзди ти їй на еміграцію. Але досвід тих двох років був настільки гіркий, що з наближенням фронту, пись менниця поїхала на поневіряння « таборах. Стала працювати лікарем у та борах для примусово вивезених робітників. Намагалась допомогти землякам, принести моральну під тримку тим, що в’януть, як росли ни, пересаджені в чужу землю. Видала збірку оповідань „Інші дні" та „Загоріла полонинаяк останній дар Україні перед виїз дом з Европи. Переїхала до Аме рики, де змушена була починати все спочатку, від вивчення мови аж до нострифікації диплому. Важко звикати до нових умо- вин життя. Туга за рідною зем лею, за теплом рідного дому спо нукала її написати „У лісничівцҐ. Самітна, ізольована від своїх мі сцем праці, вона не увійшла в ан глосаксонський світ, надто нам далекий. Розраду знайшла у при роді й тваринах. Приязнь людська —- повна за перечень, конфліктів та страждань і непевности. Приязнь тварини -— проста, інстинктовна й гармоній на. Тварина віддячує теплом і прив’язанням навіть за маленьку мисочку харчу. Але фахова праця так обсорбує, а умовини побуту такі, що не можна не лиш мати кота й пса, а навіть плекати кві тів. Тому контакт із природою втримувала писанням. Так постала повість „Люблю діброву", в якій показана людина, що за важко запрацьовані гроші купує кусник землі, щоб створити там маленький закуток. Щоб там заховатись бодай у свято від чу жини. Приємний вечір кінчається за питами про письменницькі пляни. Довідуємось, що авторка хоче пе реробити свій „Нотатник з Інс- бруку“ на повість і має багато ін ших тем. А тепер тільки що випу стила повість про кота, бо кіт, як і пес, є символом хатнього затиш ку, постійносте. У нашу зустріч вривається ди сонансом заввага письменниці про видавничі труднощі та про важку продажу книжки. Ми якось заско- чені, бо вважаємо заокеанську е- міґрацію настільки матеріяльно забезпеченою, що повинна б пря мувати до розвитку духових вар- НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1961. 9 Софія Парфанович Author Sophie Parfanovych was awarded with first prize at the WFUWO Literary Contest
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
